Наразі немає нічого, що могло би змусити Росію зупинитися в її терорі проти України. Принаймні в найближчі півроку немає і не буде жодних чинників, які могли б змусити Путіна зупинити активну фазу бойових дій.
Про завершення війни взагалі не йдеться. Війна в Україні триватиме ще багато років. Щонайменше доти, доки існує путінський режим. Адже метою Путіна є навіть не окупація України, а відсунення НАТО якомога далі від кордонів Росії. Путін неодноразово публічно вимагав, щоб європейські країні, які стали членами Альянсу після 1991 року, або позбулися цього членства, або відмовилися від розташування на своїй території військових баз НАТО та натівського озброєння. Тому будь-які заяви про те, що Трамп, Кушнер і Віткофф ось-ось домовляться з Москвою, і за тиждень настане мир, є відвертою брехнею.
Тож у короткостроковій перспективі немає жодних умов навіть для припинення гострої фази війни з Росією, не кажучи вже про встановлення миру.
Втім, це не означає, що Путін аж такий непереборний, що ніхто в світі не може знайти управу на нього. Було б бажання, а якраз його і немає. Передусім тому що Росію бояться. Крім того, багато хто в Європі досі вважає, що їм нічого не загрожує, і Путін ніколи не піде війною на європейські країни. Європейські країни-члени НАТО визнають, що сьогодні вони просто не готові до ефективної оборони, якщо Росія почне війну проти них.
А цей страх і небажання зупинити Путіна в Україні матиме жахливі наслідки для світу. І, до речі, перемога Москви зовсім не означає, що Росія окупує всю Україну, бо Путін може погодитися зупинитися на нинішній лінії фронту. В сучасному світі військова компонента визначає лише 20% успіху, решта залежить від «м’якої сили». Тому, навіть якщо активні бойові дії призупиняться, війна на економічному, фінансовому, дипломатичному та інформаційному фронтах триватиме, ба більше, набиратиме обертів. Просто тепер будуть волати не «Путин, приди!», а «Мир любой ценой!», «Украина – нейтральная страна» и «Верните нам русский язык и русскую православную церковь!». Все це починається вже зараз. І недаремно Путін почав проштовхувати свої «хотелки» в усілякі «мирні плани». Все це може закінчитися встановленням в Україні проросійської влади, яка юридично не матиме ознак окупації, але буде стовідсотково залежати від «братского русского народа».
Подивіться хоча б на Білорусь. Хіба вона окупована Росією? Ні. Але навряд чи знайдеться бодай одна притомна людина, яка скаже, що Білорусь є суверенною і незалежною країною. Інший приклад – Грузія. Ще десять років тому ніхто й уявити не міг, що завдяки «м’якій силі» Грузія з демократичної держави перетвориться на отару проросійських баранів.
Тож війна в Україні триватиме. І навіть фізична смерть Путіна не гарантує того, що Росія зупинить війну. Якщо його смерть призведе до зміни режиму, то буде шанс на встановлення миру. Але я не думаю, що смерть Путіна обов’язково спричинить зміну політичного устрою РФ. Взагалі, я переконаний, що Росію неможливо перетворити на демократичну країну, це утопія. Єдине, що може позбавити Росію агресивності, це не зміна режиму, а розпад Російської Федерації на частини.
Зараз розпад Росії виглядає нереалістичним, але це не означає, що він неможливий або дуже далекий. Росія може повторити долю Радянського Союзу. Згадайте 90-і роки, коли Башкортостан і Татарстан закрили свій повітряний простір для літаків «Аерофлоту», коли 70% мешканців Калінінградської області висловилися за відокремлення від Росії та вступ до Євросоюзу, коли на сході Росії була сформована «Дальновосточная народная республика», коли в Свердловській області губернатор Россель надрукував власні гроші тощо. Я все це чудово пам’ятаю, а тому вважаю розпад Росії цілком реалістичним.
Саме страх американців перед розпадом цього ядерного монстра тоді врятував Росію від розвалу. Саме адміністрація Буша-старшого, остерігаючись розпаду Росії та неконтрольованого розповсюдження ядерного озброєння, почала рятувати росіян від голоду «ножками Буша». А, крім того, в Москву і Пітер зі Сполучених Штатів Америки щодня прилітали три вантажні літаки, набиті готівковими доларами, щоб рятувати економіку цього монстра.
Якщо страх перед Росією і сценарієм її розпаду буде й надалі домінувати в настроях європейців та американців, нічого хорошого ні нас, ні світ не чекає. Тоді в разі, якщо не стане Путіна, біля керма опиниться умовний Медведєв, адже за ці роки при владі Путіну вдалося створити «колективного Путіна». Звісно, голови цього дракона не цілуються між собою, а доволі часто гризуться, але це не означає, що смерть Путіна призведе до радикальної зміни позиції Росії.
А так, Росія має слабкі місця та больові точки, які впливають на її здатність продовжувати війну, але є одне «але» – Захід не хоче бити по слабких місцях РФ. Взяти хоча б санкційні удари по Росії: від початку їх запровадження деякі європейські і не тільки бізнеси почали допомагати росіянам обходити ці обмеження. І зараз важливо не штампувати нові санкції, а передусім контролювати, щоб справді діяли вже запроваджені санкції.
До того ж у європейців та американців є ще чимало важелів тиску на путінську економіку, але немає волі їх застосовувати. А воля на Заході відсутня тому, що домінують не цінності і не політичні інтереси, а суто меркантильні інтереси. Саме цим пояснюється неефективність санкцій проти Росії та незапровадження цілого пласту санкцій, які були б дуже болючими для РФ. До переліку заходів, які досі не запрацювали як слід, відносяться заході щодо танкерів «тіньового флоту» РФ. А це би був дуже ефективний механізм.
Отже, війну в Україні може закінчити тільки розпад Росії. І досягнення розпаду РФ має бути нашою стратегічною метою. А так, воювати нам ще довго, війна в нас ще на роки. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії я говорив, що активна фаза триватиме від трьох до п’яти років, а "не гаряча" фаза може тривати десятиріччя.
Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації, екс-заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, спеціально для Главреда
Георгій Борисович Ту́ка (народився 24 листопада 1963, Київ) – український державний і громадський діяч. Керівник і засновник волонтерської групи "Народний тил". Голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (22 липня 2015 – 29 квітня 2016), пише Вікіпедія.