Будь-які стратегічні зустрічі, зокрема зустріч Зеленського і Путіна, повинні системно готуватися – тільки в такому випадку вони матимуть сенс і результат. І встановлення перемир’я є однією з передумов для конструктивної розмови.
У нас багато говорили про необхідність припинити вогонь: спочатку йшлося про енергетичне перемир'я, потім про припинення вогню на Чорному морі, а зараз ми вийшли на модель всеохоплюючого перемир'я. А передувало цьому формування спільної позиції України, США, країн Європи, Китаю, Індії, Бразилії тощо: всі погодилися, що зусилля передусім мають бути спрямовані на припинення вогню. Це – перший етап переговорного процесу.
Тільки після того, як припиняться обстріли та бойові дії на фронті, можна вести переговори щодо пунктів майбутньої мирної угоди. Тому зараз Україна і глобальний світ наполягають на дотриманні перемир'я без жодних попередніх умов.
Але – Путін висуває додаткові вимоги до Києва, хоча прямо не відмовляється від припинення вогню. Виголошуючи ультиматуми, він нав'язує свої правила гри. І зараз Путін не піде на 30-денне перемир'я – він буде маніпулювати: то припиняти, то відновлювати вогонь. Він буде тиснути на Україну постійними порушеннями непідтвердженого перемир'я. Адже Росія офіційно не заявить про підтримку перемир'я, але дещо зменшить кількість та інтенсивність ударів.
Переконаний, що Путін не піде на явні кроки з дотримання перемир'я на наших умовах. Це неприпустимо для нього, він це сприймає як власний програш. Адже у Путіна зараз складна, навіть критична ситуація: на нього чиниться тиск різних країн щодо миру, а на фронті у російських військ відсутні жодні перспективи просування чи здобутків. Тому Путін, з одного боку, начебто підтримує мирний процес, а з іншого – посилює удари та атаки на фронті.
Що стосується переговорів у Стамбулі, то, на мій погляд, на даний момент готовності до них ще немає: не визначений предмет переговорів, пункти, які там будуть обговорюватися, їхній зміст. Над усім цим ще мають працювати робочі групи сторін із потужними посередниками на кшталт США, Європи, Китаю. Тільки в такому випадку переговори на високому рівні будуть конструктивними, а, крім того, ми матимемо потужні гарантії, що забезпечать виконання домовленостей.
Від зустрічі в Стамбулі на даному етапі певний позитив буде, але суто символічний. Зокрема, заява Зеленського про готовність зустрітися з Путіним уже цього тижня більше працює на позитивний імідж України, а не на результат переговорів. Дипломатія так не працює, і жодного результату переговори Зеленського і Путіна зараз не матимуть.
Та й Росія не піде на зустріч із Зеленським зараз. Адже Путін заяву Зеленського з закликом зустрітися цього четверга сприймає як тиск на нього і виклик. Тому Москва буде ухилятися від таких переговорів.
Наголошую, переговорам лідерів України та Росії має передувати системна підготовка, зокрема копітка робота робочих груп, апаратів президентів, дипломатів. А зараз переговори проводити зарано. Зараз потрібна підготовка, передусім наша робота з країнами, що мають вплив на Росію, зокрема, Китай, – їх потрібно підключити, бо це допоможе напрацювати конструктивні рішення. Ми не можемо відштовхувати ці країни через те, що вони були на параді 9 травня і є прихильниками Москви.
Крім того, Росія має чітко усвідомлювати, що їй загрожує в разі відмови дотримуватися перемир’я і вести переговори. Поки що США не готові вдаватися до радикального тиску на Москву, навіть якщо не буде ні 30-денного перемир'я, ні згоди Путіна на зустріч із Зеленським у Стамбулі, ні початку конструктивних переговорів. Команда Трампа не полишає сподівань домовитися з Кремлем. Тому – будуть тривати дискусії, буде затяжний процес, будуть лунати погрози з боку США санкціями проти РФ та наданням Україні високоточної зброї. Але, наголошую, це буде довга історія. Жодних радикальних дій щодо Росії ні з боку американців, ні з боку європейців не буде, оскільки вони бояться, що це знецінить переговорний процес та посилить конфронтацію.
Отже, війна триватиме, і жодних кардинальних змін поки що не варто очікувати. Потрібна ефективна робота з країнами, здатними впливати на Росію.
Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України, спеціально для Главреда
Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.