Будь-які війни завершуються, як правило, за столом переговорів і, хто б що не говорив, висока ймовірність того, що в 2023 році війна буде поставлена на паузу. Хотілося б, як і більшості українців, щоб Україна повернулася до кордонів 1991 року, але треба бути реалістами.
Ми критично залежимо від наших союзників, а також від поставок не тільки озброєння, запчастин для техніки, навчання військовослужбовців, а й фінансово. Це - ключовий момент, оскільки для ведення війни потрібні гроші. По суті, сьогодні всі бюджетні надходження спрямовуються на утримання ЗСУ, а соціальні та інші державні витрати ми фінансуємо за рахунок зовнішньої допомоги. Дійсно, 2022 рік став роком, коли вся політична конструкція пострадянської України полетіла в тартарари, і як раніше вже точно не буде. Але поки що майбутнє оповите туманом війни.
2023 рік несе в собі ризики. У ситуації, коли хребет української економіки перебитий, зруйновані міста, виникає питання – чи допоможуть наші партнери відновити Україну до рівня, більш-менш забезпечує цивілізовані умови існування? Чи зможуть за допомогою умовного "плану Маршалла" не просто відновити інфраструктуру до довоєнного рівня, а й забезпечити економічні перспективи для України? В іншому випадку нас може чекати консервація аграрно-сировинної моделі та колосальний відтік людського капіталу.
За найскромнішими підрахунками, 5-6 мільйонів українців виїхало за кордон – не тільки в країни Європи, але і в США, Канаду, Росію, Ізраїль, а це колосальні демографічні втрати, масштаб яких нам ще належить усвідомити. Європа не надто зацікавлена відпускати наших співгромадян назад. Тому що вони освічені, законослухняні, не лізуть в чужий монастир зі своїм статутом і добре інтегруються в західне суспільство.
Та й для європейських економік вони більш корисні, ніж вихідці з Африки і Близького Сходу, які лягли мертвим вантажем на бюджети західноєвропейських країн. Ми бачимо позицію Польщі - оскільки українці там дуже добре адаптувалися і не тільки йдуть на "чорну роботу", а й відкривають бізнес, то їм це вигідно. А якщо десь прибуває, то десь буде і спадати. І до війни була ситуація, коли фахівців деяких робітничих професій вдень зі свічкою не знайти. І це може привести до ситуації, коли у нас буде 10 мільйонів пенсіонерів і дітей, тобто кількість тих, хто "з ложкою", буде перевищувати тих, хто "з сошкою".
Щойно завершаться бойові дії, частина людей повернеться, але значна частина поїде за своїми сім'ями. І, швидше за все, там і залишиться, оскільки падіння рівня життя, відсутність роботи буде цьому сприяти. Можна знайти гроші, створити умови, але якщо не буде світлих голів, які дадуть толк цим грошам, то нічого не вийде.
Резюмуючи, хочу нагадати аксіому - жодна економічно розвинена країна при падінні рівня життя майже в два рази не витримувала цього без серйозних соціально-політичних катаклізмів. І ризик цього для нас дуже високий.
Чи стане прийдешній 2023 роком, коли війна буде поставлена на паузу? Це-ключове питання, оскільки питання миру хвилює всіх без винятку українців. Та й яким буде цей світ? На жаль, дуже часто здається, що нам і ворогів не треба. Адже всі бачили ситуацію з "Пташкою" з "Азовсталі" – варто було їй показати прихильність до президента, як вона одразу нарвалася на хвилю хейту. І коли закінчується міжвидова боротьба, починається внутрішньовидова, яка часто проходить у більш жорстких і гострих формах. Хотілося б, щоб наші політики перестали грати з темами, які несуть в суспільство конфлікти і розкол.
Адже якщо суспільство буде розколотим, то навіть якщо виграємо війну, ми ризикуємо програти мир.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда