Оскільки в американській системі вбудовано безліч запобіжників від волюнтаризму і просто від самодурів, реальність сценарію виходу США з НАТО малоймовірна. У 2023 році Конгрес ухвалив закон, який не дозволяє президенту одноосібно ухвалювати рішення щодо виходу США з НАТО - це рішення має затвердити Конгрес.
Утім, у Трампа є монобільшість і в Сенаті, і в Конгресі. Однак слід пам'ятати, що, крім трампістів, є й традиційні представники Великої старої партії (Great Old Party), які вважають, що Сполучені Штати повинні зберегти своє лідерство і бути ключовим елементом євроатлантичної структури, і до виходу з НАТО вони ставляться досить скептично.
Бажання Трампа змусити європейців більше платити за безпеку давно не є секретом. З цією ідеєю він виступав ще під час першої президентської каденції.
Інша річ, що президент США, в принципі, може створити ситуацію паралічу НАТО. Навряд чи справа дійде до виходу Штатів із НАТО, але життя Альянсу він точно здатний ускладнити.
Наприклад, зараз у Європі близько 100 тисяч американських військовослужбовців – під приводом боротьби з нелегальною міграцією Трамп може вивести їх кудись в Азію, Тихоокеанський регіон або на мексиканський кордон, а це, безумовно, викличе нервозність у європейських столицях.
Брюссель реагує нервово. У Європі вже почалися розмови про необхідність створення європейської армії, тобто, там гарячково намагаються знайти альтернативу. Однак створювати альтернативну НАТО структуру на рівні Євросоюзу буде надзвичайно накладно. Але ж практично в усіх країнах Європи зараз бюджетна криза. Навіть у Німеччині, де на чолі кута розвалу "світлофорної коаліції" і наближення дострокових виборів лежить якраз економіка.
Усе це може скластися в дуже несприятливу для майбутнього НАТО ситуацію.
НАТО – військово-політичний союз, який безпрецедентно довго живе: 75 років як ніяк, а це вже похилий вік, коли треба думати або про модернізацію цієї структури, або про створення альтернативних проєктів.
Але і з AUKUS теж далеко не все так просто. Причина в тому, що Трамп – ізоляціоніст.
Це вже було в американській історії: досить згадати 1940 рік – за день до входження німецьких військ до Парижа прем'єр Франції слізно просив президента США про допомогу, апелюючи до демократичних цінностей вільного світу тощо, але почув у відповідь крижане мовчання. Але вже за півроку Сполучені Штати ухвалили закон про ленд-ліз, надаючи широку допомогу як товарами військового призначення, так і матеріально-технічною складовою ведення війни Великій Британії. А ще через рік стався Перл-Гарбор, і США вступили у війну безпосередньо. Але тоді, 1940 року, ізоляціоністські настрої були дуже сильні. Тоді вважали, що та війна була суто європейською справою, а США не повинні, як у Першу світову, встрявати у війну, а повинні триматися подалі. Але все дуже швидко змінювалося: Рузвельт зумів зламати ізоляціоністські настрої, що домінували на той момент в американському політикумі.
У Трампа зараз дещо інша ситуація. Адже американці, і це ми побачили за результатами виборів, вважають, що президент США має менше думати про геополітичні амбіції та зосередитися на вирішенні внутрішніх американських проблем: нелегальна міграція, охорона здоров'я, створення нових робочих місць. До речі, у Трампа це непогано виходило, наприклад, його економічну політику оцінювали добре.
Загалом, на НАТО чекають непрості часи. Я не думаю, що дійде до виходу Сполучених Штатів з Альянсу. Але те, що НАТО буде постійно штормити, – це факт. А тиск Трампа на європейські країни-члени НАТО може призвести до далекосяжних політичних наслідків, оскільки збільшення військових витрат в умовах жалюгідної економічної ситуації неминуче позначиться на рейтингах політиків, і як би тут не дійшло до "орбанізації" Європи.
Тому зрозумілий резонанс, який отримали заяви Трампа про можливість виходу США з НАТО. Це крайній варіант, малоймовірний. Але Трамп, як бізнесмен, уміє створити "вилку": якщо не будете платити, США залишать НАТО. Усі чудово розуміють, що військова міць НАТО – це насамперед військова міць США та їхні економічні можливості. Звідси й така нервозність, оскільки за десятиліття перебування під американською ядерною парасолькою, будучи прикритою американською військовою міццю, Європа могла зосередитися на інших речах і більше грошей виділяти на масло замість гармат. Зараз ситуація змінюється.
Андрій Золотарьов, спеціально для Главреда.
Андрій Володимирович Золотарьов (нар. 15 травня 1965, Дніпропетровськ) - український політолог, керівник Центру "Третій сектор". Політконсультант Олександра Рябченка (1994), Володимира Литвина (1994), Юлії Тимошенко (1996-97), повідомляє Вікіпедія.