Пробувати писати якісь узагальнення про ракетні обстріли, це як писати аналітику про мотузку, на якій тебе хочуть повісити...
Перш за все, вони тестують нашу систему протиракетної оборони і перевіряють нові тактики ракетних обстрілів. Думаю, що причин може бути дві - перша, це нові і у більшій кількості системи протиповітряної та проракетної оборони середнього та більшого радіусу, що отримує чи має отримати Україна.
Друга, вони таки щоразу більше починають використовувати застарілі типи ракет і експерементують з їх ефективністю. Тут ситуація очевидна - старі ракети мають меншу ефективність як через технічний стан (не долітають, не потрапляють, не вибухають і тд), так і вищу здатність систем ППО і ПРО їх перехоплювати. Орді треба вирахувати, скільки разів треба вистрелити цим вбивчим хламом, щоб гарантовано попасти не куди-небудь, а куди хочеться.
Це може бути і початком підготовки до нового етапу вторгення з Білорусі, як і спробою переконати нас у тому, що воно (вторгення з Білорусі) точно буде.
Це може бути і нова спроба перервати логістику - очевидно, що не подобається їм усе те, що точніше і швидше перетинає наш західний кордон, а потім падає на їх голови.
Але сам факт більш масового застосування старих ракет має і матиме цілком очевидний наслідок - потрапляння в об"єкти соціальної та житлової інфраструктури.
Певний час тому один дуже розумний і порядний чоловік, що є причетним до опрацювання питань відкриття у вересні навчальних закладів в Києві покликав мене на приватну бесіду. Цікавився моїми прогнозами щодо тривалості і характеру війни.
Розумний і порядний цей чоловік тому, що знає, що кількість і стан бомбосховищ в Києві цілком недостатні для забезпечення безпеки шкіл та дошкільних закладів.
Читайте такожРакетний синдром, або Запас ракет гнилої імперії замалийЯ в жодному разі не берусь оскаржувати рішення про навчання дітей офлайн з вересня цього року. Ми маємо пробувати налагодити усі аспекти цивілізованого життя в країні - інакше виходить, що ми програли.
Але ми повинні чітко усвідомити, що прильоти російських ракет аби-куди - це умови, в яких ми житимемо найближчі кілька місяців.
Тому ми повинні мати чіткі відповіді на питання з бомбосховищами - в кожній школі і дитячому садочку (якщо їх немає за планом, то мають бути запровадженні єдині на всю країну стандарти тимчасових земляних насипних чи інших укриттів тощо).
Також ми повинні змінити колективну поведінку у відповідь на загрози з повітря. У приватному житті переважна більшість з нас вже зробили свій вибір - ігнорувати повітряні тривоги. Але цей підхід не можна застосовувати у житті громадському!
Сигнал тривоги в транспорті, на виробництві, в навчальному закладі чи в торговельному центрі повинен привчити нас автоматично (без жодних сторонніх думок про те, що ай ну його) оперативно припинити будь-яку діяльність і прослідувати в укриття. І ці укриття мають існувати, а маршрути до них мають бути позначені настільки помітно, що навіть небажаючі і немислячі не могли пройти в протилежному напрямку.
Нові виклики мають адаптувати нашу поведінку. Інакше не виживемо.