От точно не за рідну мову, яку у нас ніхто відняти не може, Та й не хоче, - адже і в Російській імперії, і в СРСР викладали українською, писали українською, співали українською, і навіть фільми знімали українською, визнаючи і заохочуючи культурні "заповідники", "народний фольклор", і "самобутність", яка ніяк і нічим не може бути небезпечна імперії.
Самі по собі мова, національний одяг, і навіть національні прапори - всього лише атрибути. Красиві, потрібні, але непотрібні без сили і віри в себе.
Ніхто не стане вмирати тільки заради того, щоб на його могилі майорів український прапор. Цього мало.
Ми боремося не за атрибути, а за смисли - за свободу, за право бути людиною, за своїх дітей і близьких, з яких складається нація, країна, держава.
Тільки так, а не навпаки - на першому місці особиста свобода, усвідомлений вибір, любов до близьких і рідних, потім тільки повага до країни, до нації, до держави, частиною якої ми є, в якій живемо, і якою керуємо.
Тільки так, а не інакше, коли нам нав'язують "правильні" моделі поведінки, "правильні" мотиви любові, "правильне" розуміння своєї ролі і свого життєвого шляху на цій планеті.
Все це - блеф, міф, мішура... Немає нічого більш цінного на Землі, крім людського життя, і нема нічого більш гідного смерті, ніж свобода і честь.