Армагеддон відклали?

Ай Да Путін! Вже місяць тримає світ в заціпенінні. А ми гадаємо, що буде далі. Ось вони з Байденом переговорили. І, здавалося, все перетече в дипломатичне спілкування. Але Росія викликала шторм не для того, щоб задовольнитися обіцянкою знову отримати саміт.

Мова навіть не про конфлікт Росії і Заходу з приводу України. Сам конфлікт-наслідок системної кризи у відносинах Росії і Заходу. Криза викликана несумісністю їхніх уявлень про світ і свою безпеку. Тому завершення "битви за Україну" не обіцяє заспокоєння. Для цього потрібно, щоб одна зі сторін протистояння відмовилася від своєї сутності.

Путіну вдалося засадити Байдена за стіл переговорів, вдавшись до ескалації "напруги". Привід для ескалації виглядає блефом. Ніхто не збирається приймати Україну в НАТО - поки. Вірити в те, що Україна загрожує Росії, те ж саме, що вірити в навалу прибульців. НАТО втратило драйв. Якщо тільки російська гра "хто моргне першим" не змусить НАТО підкачати м'язи.

Виникає питання: якщо привід для шуму обманка, то чого ж хоче Москва? Немає сумніву, що Путін не готовий переварити, що Україна може опинитися всередині ворожого блоку. Але Україна для Кремля привід для здійснення більш амбітного порядку.

читайте такожПовна катастрофа: Андрій Богдан вважає, що Байден "тролить" Україну після зустрічі з ПутінимЗацементувавши єдиновладдя, Кремль прилаштовує до нього нову геополітичну опору. Без цього владна конструкція кульгає. Значить потрібно скинути європейську систему безпеки і забезпечити Росії свій режим самозахисту. Це перегляд підсумків холодної війни.

Перетворення Росії на "фортецю" вимагає, щоб сусідні держави оточили Росію "санітарним кордоном". Для Москви це означає їхню демілітаризацію - "як тих, що входять, так і тих, що не входять до Північноатлантичного альянсу". Коротше, потрібно здати НАТО в утиль. Крок у цьому напрямку означатиме і вплив Росії на політичні процеси всередині її "санітарного кордону". Але закриваючи своє суспільство від західного впливу, Кремль зберігає пост-радянське нововведення: механізм використання Західного економічного підживлення.

Хіба це не дотепно: зробити Захід не тільки економічним ресурсом Росії, а й гарантом життєздатності російської вертикалі. "Північний потік-2" і сфери впливу в одній склянці!

Хіба не справляє враження мистецтво змусити США платити Москві поступками за ненапад на Україну?!

Але є пастка, в яку може вгодити Кремль. Прагнення перебудувати світ силою загрожує позбавити Росію західного підживлення, а російську еліту західного "дому". Чи готовий Кремль піти на цей ризик?

читайте також"У дипломатії є шанс": у Зеленського оцінили результати переговорів Байдена і ПутінаТест на здатність Заходу до поступок і на готовність Росії тримати рушницю напоготові триває. Мабуть, Кремль виходить з того, що Захід втратив здатність до бійки. У Кремлі чують західні голоси, що закликають до "розуміння" Путіна. Представник адміністрації Байдена зізнався, що Вашингтон "хоче дати Путіну багато чого з того, що той хоче". Зрозуміла спроба Москви "дотиснути". Але ж можна противника "дотиснути" до прагнення дати відповідну відповідь.

Байден шукає компромісну формулу. Байден балансує, прагнучи не провокувати Кремль. Його завдання домогтися єдності союзників з питання стримування Росії; а союзники не поспішають псувати відносини з Москвою.

12 грудня "Сімка" обіцяла "величезні наслідки" у разі російської "агресії проти України". Держсекретар Блінкен уточнив: Захід готовий "йти на кроки, від яких утримувався в минулому". Але 13 грудня виявилося, що Рада ЄС так і не домовилася, чи включати в пакет антиросійських санкцій одну з найважчих - зупинку "Північного потоку-2". Більш того, підтримка західними державами "повного здійснення Мінських угод", які Москва і Київ трактують по-різному, говорить про те, що у Заходу немає компромісу, який би всіх влаштував.

А Москва, задерши планку вимог, вже не може відступити без втрати обличчя. Західні лідери болісно шукають відповідь на виклик, який може визначити їх подальшу долю. І поки знайти його не можуть.

На наших очах відбувається тестування ефективності двох форм примусу-загрозою війни і загрозою санкціями. Військова міць держави, для якої така міць є її несучою опорою, вступає в конфлікт з економічною міццю найрозвиненішої цивілізації.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред