Вірменія дуже швидко відновлює свій військовий потенціал: в чому причина

Однією з країн, яка зараз дуже швидко відновлює свій військовий потенціал, є, як не дивно, Вірменія. І, що дуже цікаво, країни, які їй у цьому допомагають, можна назвати "туркофобською" коаліцією...

Починаючи з 2021 року Вірменія почала розширювати ареал військово-технічного співробітництва з іншими країнами для відновлення своєї мілітарної компоненти, яка зазнала тяжких втрат за результатами 44-денної війни в Карабасі. Розширення це стало наслідком того, що Росія, яка готувалася на той момент до повномасштабної війни з Україною, не могла, та й особливо не виявляла бажання, надати необхідну номенклатуру озброєнь для компенсації понесених втрат.

І це небажання було зумовлене не тільки підготовкою Москви до великої війни, а й відвертою неприязню до уряду Нікола Пашиняна. Опинившись у такій складній ситуації, Єреван почав шукати нових партнерів у питаннях військово-технічного співробітництва (ВТС), і однією з перших країн, що відгукнулися, стала Індія.Буквально одразу після 44-х денної війни, в січні 2021 року, Вірменія придбала індійські наземні радіолокаційні станції виявлення артилерійських позицій Swathi Weapon Locating Radar (WLR). РЛС Swathi WLR має ФАР, і працює в С-діапазоні.

Ця станція дає змогу швидко і точно, в автоматичному режимі визначати локацію ведення вогню артилерією противника. За дальністю, мінометні постріли калібру від 81-мм фіксує на відстані до 20 км, артилерійський постріл від 105-мм - до 30 км, пуски РСЗВ калібром від 120-мм - до 40 км. Надалі Індія стала одним з основних законтрактованих постачальників озброєнь Вірменії. Йдеться, наприклад, про контракти на постачання 214-мм реактивних систем залпового вогню Pinaka, протитанкових ракетних комплексів "Naq", 155-мм буксированих гаубиць ATAGS (Advanced Towed Artillery Gun System), закупівлю комплексів для боротьби з БПЛА тощо.

Лише за минулий рік військово-технічні контракти Вірменії з Індією перевищили суму в 650 млн доларів.На таку взаємодію вельми ревно відреагувала Росія, яка відмовилася надавати свою територію для відправки індійського знаряддя до Вірменії, але тут, цілком очікувано, підтримав таке співробітництво Іран, і на сьогодні, прикордонно-пропускний пункт Нурдуз став основним транзитним центром для таких постачань.

У даному контексті, варто зазначити, що між Єреваном та Тегераном також підтримують доволі тісні стосунки, але Вірменія не поспішає закуповувати зброю в Ісламської Республіки, як це робить Росія, а користується здебільшого її логістикою. Це зумовлено тим, що Вірменія наразі посилила дрейф на Захід, виходячи з орбіти впливу Росії, а настільки глибока співпраця у військовій сфері з обкладеним десятиліттями санкцій Іраном явно не сподобалася б ані Вашингтону, ані вірменському лобі в Брюсселі.

А тому, на цьому етапі, Вірменія користується насамперед іранською логістикою, що, з іншого боку, в Мінфіну США вже повинно викликати недвозначні запитання, але, поки що, - ні. Але, повертаючись до індійського питання, варто згадати і про те, що не так давно індійський генерал-майор у відставці Ашок Кумар, безпосередній учасник Каргільської війни 1999 року між Індією і Пакистаном, зазначив, що Індія могла б створити у Вірменії "Навчальну групу індійської армії" (IATT), що цілком відповідало б інтересам як Єревана, так і Нью-Делі.

Заява ця не належить до офіційної риторики, знову-таки - генерал-майор у відставці, але є нюанс. Зазвичай офіцери такого рівня у відставці є ретрансляторами неофіційної позиції командування або керівництва країни, що не рідкість і навіть не секрет. У заявах цього екс-генерал-майора явно проглядається натяк на підтримуваний Індією сепаратистський рух у Східному Пакистані, де за прямого сприяння індійської сторони 1971 року розв'язалася війна, яку програв Пакистан, що не мав прямого сухопутного коридору з провінцією.

Рекомендуємо:

Росіяни "рознесли" чутки про постачання Вірменією "Точок-У" Україні

Результатом цієї війни стало створення Бангладешу, цілком і повністю контрольованого Нью-Делі. Тобто, Нью-Делі вбачає перспективу в підтримці Вірменії в питаннях відновлення контролю над Карабахом, за "бангладешським" сценарієм? Занадто амбітно, але у форматі створення в регіоні системи противаг, зокрема, Пакистану, з централізацією загроз на Південному Кавказі для Азербайджану, цілком реалістичний сценарій.

Крім того, слід згадати ще кілька партнерських відносин Вірменії, з іншими країнами. Наприклад, із Францією, з якою контакти у Єревана завжди були на дуже високому рівні і, по суті, Париж є головним лобістом вірменських інтересів у Європі. Протягом 2023 року і зовсім між Вірменією і Францією було укладено цілу низку контрактів, покликаних виправити скрутне становище вірменської армії з мілітарною компонентою. А буквально днями міністр оборони Греції Нікос Дендіас зустрівся в Афінах із міністром оборони Вірменії Суреном Папікяном. У рамках цієї зустрічі було підписано угоду про військово-технічне співробітництво. Власне, які можна зробити висновки?

А висновок досить-таки простий - через Вірменію вибудовується туркофобська вісь. Франція - країна, яка, м'яко кажучи, має не найкращі стосунки з Туреччиною. Греція і зовсім є історичним антагоністом Туреччини. Індія підтримує стримано-позитивні відносини з Туреччиною, але, тим не менш, стає основним постачальником зброї Вірменії, яка проявляє явні недружні вібрації в бік історичного союзника Анкари - Баку.

При цьому Нью-Делі намагається через таку підтримку розширити свій вплив, спираючись на досвід протистояння з Пакистаном, який є союзником Азербайджану. Окрема історія - це Іран, який не передає Вірменії озброєння, але логістика, якої відкрита для постачання індійського озброєння вірменської армії, посилення якої в іранських же інтересах. Вірменія дуже швидко знайшла заміну поставкам російської зброї.

Звичайно, зовсім іншого порядку питання уніфікації цього озброєння, але це вдруге. Первинним є те, що основою військово-технічного співробітництва Вірменії нового формату стає туркофобський фундамент, що явно не вказує на запанування в перспективі на Південному Кавказі визначеності та стабільності.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред