Власники і менеджери бізнесів, айтішники, інженери, логісти, юристи, лікарі, викладачі, проджект-менеджери - люди, які звикли відповідати за результат. Вони прийшли не лише з дипломами і посадами. Вони принесли із собою досвід, контакти, культуру роботи, уміння аналізувати, будувати процеси. І головне - ентузіазм. Щире бажання зробити армію кращою, сильнішою, ефективнішою. Але в більшості випадків ця енергія розбивається об стіну. Людей знецінюють, компетенції ігнорують, а ініціативу сприймають як загрозу. І це не про дисципліну. Це про страх перед людьми, які мислять ширше, вміють щось створювати в конкурентному середовищі, вміють якісно конкурувати. Це страх перед людьми, на чиєму фоні чиясь некомпетентність стає очевидною. При цьому факт лишається фактом: навіть у такій атмосфері значна частина реальних якісних змін в армії, які сталися за останні чотири роки – це заслуга людей, що до 22 го були цивільними. Нові підходи до використання дронів, логістики, навчання, медеваку, документообігу, аналітики, комунікації – це часто результат того, що хтось із "вчорашніх цивільних" просто не витримав абсурду і почав робити по іншому.
Система ці зміни не народила. Вона, в кращому разі, просто не встигла їх задушити. Тому коли кажуть "немає людей", це неправда. Люди є. Є мізки, досвід, освіта, готовність працювати більше, ніж платять. Є ті, хто залишив нормальну роботу, бізнес, кар’єру й пішов у в Сили оборони не через відсутність варіантів, а тому що так правильно.
Проблема не в нестачі людського капіталу. Проблема в тому, що старій системі простіше зробити вигляд, що цього капіталу немає, ніж навчитися ним користуватися. Ми беремо дорогий інтелектуальний ресурс і перетворюємо його на дешевий витратний матеріал. Не тому, що інакше неможливо. А тому, що так простіше. Це колосальна стратегічна помилка. Кожен офіцер, який боїться розумних солдатів і сержантів і бореться з ними, замість того, щоб побачити носіїв унікального досвіду і правильно використати його - по суті працює на ворога. Це зменшує наші шанси не тільки на перемогу, а й на нормальне майбутнє після неї. Я не ідеалізую цивільних, які прийшли в армію. Серед них теж є різні люди. Але факт лишається фактом: саме цей пласт мобілізованих з нормальними кар’єрами, освітою і досвідом у мирному житті став драйвером більшості якісних змін останніх років. І армія на системному рівні продовжує робити вигляд, що це не так. Розумію, чому системі легше зламати людину під себе. Це завжди простіший шлях. Але якщо ми продовжимо вибирати "просте", то дуже скоро нам просто не буде ким і заради чого воювати. Перемога у війні – це ще не перемога у майбутньому. Майбутнє виграють ті, хто вміє берегти і примножувати.
Про персону: Валерій Маркус
Валерій Маркус - головний сержант 47 окремої механізованої бригади "Маґура", учасник російсько-української війни, письменник і мандрівник. У 2014 році у складі 25-ї ОПДБр Валерій Маркус брав участь у боях за звільнення Краматорська, Жданівки, Вуглегірська, Шахтарська, Добропілля, Комунара та Дебальцевого. Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року воював у складі 30-ї ОМБр розвідником. Лідер серед військових за загальною кількістю підписників у соцмережах. Автор бестселера "Сліди на дорозі".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
