Вірмени втомилися бути "маленьким, але гордим народом"

У Вірменії сталося щось вражаюче.

Ліберальний пройдисвіт, мітинговий говорун, який ганебним чином програв карабахську війну - і навіть не зробив нічого, щоб хоча б програти її ж, але гідно, - з розгромним рахунком виграв вибори у героя того ж самого Карабаху.

Що це означає?

Вірменський народ був, можливо, другим у світі після єврейського народу в сенсі непохитності своєї національної самопожертви. Своєї героїчної і войовничої окремо.

Народ, який немов би говорив: так, нас мало. Наша земля бідна. Наша віра сама по собі. Навколо вороги. Але ми тримаємося, хоч би і зубами, і нас не зрушити.

І ось цей красивий міф звалився.

Виявилося, що не просто програна війна найлютішому ворогові, а й відповідальний за цю поразку - винагороджений, а не вигнаний і обпльований. І, значить, все правильно.

Я думаю, переміг не Пашинян.

Переміг не Алієв і не Ердоган.

Перемогла глобалізація.

читайте такожПеремога Пашиняна: зовнішні сили повинні бути задоволеніВірмени втомилися бути вірменами. Втомилися бути цим "маленьким, але гордим", окремим народом, зі своїм окремим, невизнаним Карабахом, з цими гірськими пасовищами і стародавніми каменями, за які доводиться вбивати і вмирати.

Вони не хочуть більше війни, каменів і пасовищ. Хочуть туди, де Instagram, Макрон і Кім Кардашьян.

Пашинян - як до цього Саакашвілі, Навальний, Зеленський, - поманив Вірменію крихітним, примарним шансом на інтеграцію кудись в євроглобальне невідомо що, кудись в постісторію, де безтурботно живе постлюдство, приємно смагляве, на самокаті і з фіолетовим волоссям, - і Вірменія обрала цей Міраж, а не важке життя з "міцними господарниками", сільським господарством і вічною стріляниною.

Складно оскаржити цей вибір, якщо ставитися до нього чесно.

Тому що будь-яка зрада - справжнє, а не те, яким воно буває в коміксах, - міцно обгрунтоване. У нього завжди є переконливі причини, і відповідати на них готовими риторичними формулами легко, але безглуздо.

Адже скільки не говори про "батьківщину", "поразку" і "ганьбу" - постлюдство від цього не робиться менш привабливим і, головне, безальтернативним.

Ніхто не хоче спочатку доїти козу о п'ятій ранку, а потім лягати з гвинтівкою в окоп.

Всі хочуть поспати, а потім погортати телефон.

І я теж.

Не треба думати, що цей вірменський вибір - єдиний і останній. Впали вірмени, мовляв, кудись в темну діру серед своїх гір, а всі інші весело попрямували кудись далі.

Всіх прихильників окремого, національного, незгодного з глобальним парткомом існування будуть і далі ламати, і ламати будуть саме так.

Навіщо тобі держава, перемога, земля, коли є телефон, самокат і квартира в мегаполісі в іпотеку?

І хвала тим, кому буде, що на це відповісти.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред