Азербайджан приєднався до країн Центральної Азії: що це означає?

До останнього часу президент Азербайджану Ільхам Алієв брав участь у центрально-азійському саміті як почесний гість. А тепер азербайджанський президент підкреслює, що Азербайджан стає повноправним учасником не лише саміту, але й економічного співробітництва країн Центральної Азії. І у великій мірі це демонструє нову ситуацію не лише в Центральній Азії, але й на Південному Кавказі завдяки транспортному коридору, який має з’єднати Азербайджан з Нахічеванню. Через територію Вірменії після нормалізації відносин двох сусідніх країн Ільхам Алієв сподівається перетворити свою країну на свого роду хаб для торгівлі країн Центральної Азії з Туреччиною, що також може стати певною демонстрацією магістральної економічної єдності держав Центральноазійського регіону та Туреччини і створити певну платформу тюркського світу не лише у деклараціях, а й в економічних відносинах із участю в такій платформі таких країн, як Таджикистан або Вірменія, формально, звичайно, до тюркського світу не належать.

Але окрім того, що створюються нові транспортні шляхи, створюється і новий геополітичний союз. Керівники країн Центральної Азії зустрічаються вперше після того, як усі вони побували у Вашингтоні на зустрічі з президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом. І це теж було безпрецедентною подією для всього регіону. Адже багато керівників колишніх радянських республік із Центральної Азії не були у Вашингтоні вже десятиліттями. І те, що президент США зараз значно уважніше ставиться до ситуації у центральноазійському регіоні, ніж його попередники, відображає послаблення позицій Росії у всьому пострадянському просторі через російсько-українську війну. І той факт, що сусідні з Росією країни все менше сприймають колишні радянські республіки як природну зону впливу Кремля. Мабуть, саме цей розпад імперського простору і стане насправді головним результатом загарбницької війни, яку почав Володимир Путін, і нарешті поставить крапку в російських імперських амбіціях назавжди.

Керівники країн Центральної Азії, здається, чудово це розуміють і відчайдушно маневрують між Вашингтоном, Пекіном і Москвою. Китайська Народна Республіка усіх країн регіону стає набагато важливішим економічним і політичним партнером, ніж Російська Федерація. Але і до Росії доводиться ставитися з увагою, щонайменше тому, що всі помічають ту агресивність, яку демонструє російське політичне керівництво за останній рік, і намагаються заспокоїти Путіна, щоб російський президент не намагався повторити у Центральній Азії ті злочини, які вже вчинив в Україні.

Найяскравіший приклад - це нещодавній приїзд у російську столицю президента Казахстану Касимжомарта Токаєва. Казахстанський лідер, який святкував свій ювілей у товаристві голови КНР Сі Цзіньпіна, а на зустрічі з президентом США Дональдом Трампом характеризував господаря Овального кабінету як бога даного лідера. У російській столиці теж не скупився на компліменти і назвав Росію богом, даним сусідом. Це, звичайно, не той рівень компліментарності, який був проявлений президентом Казахстану до президента США. Тут, як бачимо, йдеться не персонально про Володимира Путіна, а радше про державу, яку він очолює. Втім, можливо, у Астані вирішили, що російський президент задовольниться хоча б цим компліментом на тлі того очевидного роздратування, яке спричинила в Москві зустріч керівників країн Центральної Азії з президентом Трампом. І той особливий інтерес, який США, так само як і КНР, проявляють до Казахстану.

У будь-якому разі очевидно, що країнам Центральної Азії рано чи пізно доведеться визначатися. На трьох стільцях не всидиш. І це зрозуміло навіть таким постійно маневруючим між інтересами головних гравців лідером, як Касимж Жомарт Токаєв чи Шавкат Мірзюєв, а вже керівникам менших країн стає очевидним, наскільки важливо обрати правильну сторону для збереження позицій і економічного співробітництва. Хоча зрозуміло, що у Киргизстані, Таджикистані і навіть Туркменистані з увагою поставляться до того, яку сторону в результаті оберуть Казахстан і Узбекистан. І наскільки вдалося Касиму Жомарту Токаєву та Шавкату Мірзюєву дистанціюватися від люті Володимира Путіна.

Вибір сторони, втім, залежатиме не лише від центральноазійських керівників. Він залежатиме від того, наскільки швидко Росія зазнає геополітичної поразки у конкуренції зі США і КНР. Для цього потрібно, щоб американські санкції проти Росії діяли ефективно і призвели до краху російської енергетики. Саме на це, судячи з усього, і робить ставку адміністрація Трампа, намагаючись знищити російські нафтові компанії і витіснити Росію з світового енергетичного ринку. І, звичайно, буде важливо, яку ціну Китайський Народний Республіка виставить російському керівництву за ту підтримку, яку Пекін надає Москві у війні з Україною, і як швидко Російська Федерація остаточно перетвориться на провінційне підпорядкування Китаю. У той момент, звичайно, Москва більше не буде цікава ані Астані, ані Ташкенту, ані іншим центральноазійським столицям. І можна буде говорити про більш стабільний і гарантований розвиток регіону, ніж у період, коли Росія ще чинить деструктивний вплив на колишні радянські республіки.

І цей момент наближається, бо перший саміт керівників країн Центральної Азії після того, як всі вони побували в Овальному кабінеті, ще раз нагадує, наскільки швидко зменшується російський вплив на колишні радянські республіки. І як важливо, щоб і самі ці країни сприяли зменшенню цього впливу, звичайно, граючи з Володимиром Путіним у ігри, які мають приспати пильність агресивного кремлівського звіра.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред