Маю не найпопулярнішу думку з приводу того, що відбувається і майбутнього в Бахмуті. Для мене свідченням стійкості і володіння військовим мистецтвом є не стільки героїчна оборона міста, скільки відхід наших військ з нього. Так-так, відхід - але організований і своєчасний.
Військово-тактичного генія для того, щоб угробити живу силу і техніку в котлі, не потрібно. Ми це знаємо з радянських часів: наказ Сталіна №227 " ні кроку назад!" і загороджувальні загони НКВС за спиною червоноармійців. А чому "ні кроку"? У чому сенс цієї самопожертви?
Рабськи покірним могилізованим з недоімперії такі питання категорично заборонені, їх женуть на наші позиції, як отару на бійню. А українські воїни діють свідомо, вони повинні знати свій маневр і бойове завдання. І не повинні гинути безглуздо і нерозумно. Та й українське суспільство не погодиться з такими втратами.
Тому коли в районі Бахмута відбувалося обнулення наступального потенціалу недоімперії і виграш часу для підготовки резервів, то героїзм його захисників був виправданий. Але це завдання вже вирішене, наші оборонні позиції здебільшого зруйновані, і абсолютно доцільно відходити за річку Бахмутку на новий рубіж, зберігаючи сили для подальших бойових дій.
На хід військової кампанії залишення Бахмута після майже року його оборони не вплине. Вся ця маячня, що сімдесятитисячний райцентр як би є Сталінградом цієї війни, прокатує тільки для малограмотних росіян. Під час Другої світової взяття Сталінграда забезпечувало німецьким фашистам вихід до нафтових родовищ Азербайджану і перерізання Волги — однієї з основних транспортних артерій СРСР.
А Бахмут нічого не прикриває. Його захист разом з обороною Соледара, Вугледара та інших фортець дозволив зупинити наступальні потуги недоімперії і нейтралізувати її, мабуть, нині найбільш боєздатний підрозділ — ПВК "Вагнер".
У Бахмуті в соляних шахтах знаходилися склади озброєння. Але це була стрілецька зброя радянських часів. Все працездатне звідти давно вивезено. На території одного з Бахмутських промислових підприємств були склади сучасних боєприпасів. Але, гадаю, вони вже вичерпані в боях.
При залишенні Бахмута Україна не залишиться без солі. Як не залишилася без бензину і дизельки з початком військових дій і як не залишилася без світла і тепла після атак на критичну інфраструктуру. Тим більше, що виробництво солі там зупинено півроку тому.
Докладати надзусилля для оборони Бахмута особисто я сенсу більше не бачу. При цьому, якщо наше військове командування (саме військове, а не політичне!) має міркування і можливості для продовження оборони при мінімізації втрат — то йому, зрозуміло, видніше.
До речі, вже з'явилися міркування, що дивна партизанщина в Брянській області і виникла саме для того, щоб відвернути увагу від потенційного відходу з Бахмута. Я так не думаю. Тому що ЗСУ без жодного інформаційного туману відходили, наприклад, з Сєвєродонецька і Лисичанська, і ніяких потрясінь обуреної громадськості це не викликало. Тому що у нас є довіра професіоналізму військових, які роблять те, що повинні.
Війна - це не суцільний переможний марш колон під розгорнутими прапорами. Головне, чого ми очікуємо — підготовленого наступу ЗСУ навесні-влітку. А бої тактичного значення, при всій їх напруженості, є лише епізодом масштабної військової кампанії.
Як то кажуть, курчат по осені рахують. Так воно і буде. Такий наш український шлях. Шлях до перемоги.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
