Білорусь між Китаєм і США: чому Вашингтон змінив риторику?

NYT написала про підготовку угоди. У пресі з'явилися контури переговорів між представниками Держдепу США c Лукашенком. Причому навіть лід статті не залишає сумнівів, що обговорювалося: "Після років, коли США намагалися ізолювати найближчого союзника Росії, зустріч із президентом Білорусі вказує на кращі стосунки, викликаючи надії на послаблення його репресій і на його прийняття Москви".

Суть - через послаблення санкцій і початок діалогу витягнути Білорусь з обіймів РФ. У відповідь Лукашенко нібито висловив готовність не тільки звільнити частину політв'язнів (йдеться про велику кількість), а й "припинити репресії".

При цьому тезу про можливість такої угоди озвучив заступник помічника держсекретаря США зі Східної Європи, який днями побував у Мінську і забрав із собою трьох політичних в'язнів.

Примітно, що про можливість угоди говорить той самий Крістофер Сміт, який ще в грудні 2024 року заявляв, що США "закриють для Лукашенка всі лазівки".

Паралельно з цим тему Білорусі піднімає президент Зеленський і заявляє про намір обговорити і цю проблему з Трампом.

І, нарешті, в оточенні Трампа кажуть, що тему Білорусі можуть порушити під час зустрічі американського президента з головою СІ.

Що ж змінилося для офіційного Мінська до кінця 2024 року, коли основою риторики були заклики посилити санкції?

По-перше, йде обговорення припинення війни в Україні. І тут тема Білорусі як потенційної загрози з'являється сама собою. Але є й інша складова: якщо на лінії розмежування встануть умовні "миротворці", то очевидно, що особовий склад таких сил буде представлений не тільки країнами НАТО. Для України, природно, такий варіант був би бажаний. І в пресі просувається саме він як безальтернативний. У реальності РФ може просто категорично не прийняти такі умови і запропонувати "розмитий" формат. Де будуть й інші країни. Пропонуючи, серед іншого, і Білорусь. І ось тут для США важливо, в момент таких розмов Мінськ буде на 100% йти в руслі російської політики чи намагатиметься петляти. Заради другого Вашингтон готовий подумати про розширення свободи маневру.

Другий аспект. Це просто три літери. К.Н.Р. Пекін не влаштовує перспектива анексії Білорусі Росією (це занадто посилює Москву). Ба більше, у китайській політиці Білорусь має зберігати незалежність. Саме тому, до речі, в Мінську з надією дивляться на розвиток відносин із Піднебесною. Які, до речі, мають отримати новий поштовх після візиту Лукашенка до Сі. Він мав відбутися ДО виборів президента, але перенесений. Через, скажімо так, санітарні обмеження з приймаючої сторони. Зараз таких уже немає, але Сі чекає Трампа. Для США саме Китай є основним конкурентом. І швидкість збільшення китайського впливу на Білорусь малює перспективу повторення кейса Узбекистану (або Казахстану, як ще не завершеного процесу), коли Пекін не тільки балансує вплив Москви, а й не залишає місця для приходу, наприклад, американського інтересу. Тому для США важлива угода (або хоча б вихід на її фіналізацію) ДО зустрічі Трампа і СІ. Тому що після такої (якщо буде обговорюватися і білоруська тема) можна розраховувати на безконфліктний вхід зі своїми інтересами. А з погляду інтересів РФ, тут США і КНР (щодо Білорусі та обмеження (але не зведення до 0 - це важливо!) впливу Москви стоять, швидше, на схожих позиціях.

Третій аспект. Створення нової регіональної системи в галузі політики, економіки та безпеки. Тобто спроба вдихнути нове життя в проєкт Міжмор'я. Який, до речі, є багато в чому американським проєктом проєкції своїх інтересів у регіоні через коаліцію партнерських держав. Це вкладається в політику США щодо оптимізації своєї присутності і стимулювання створення регіональних коаліцій. Логічно, що Білорусь під домінуючим російським впливом є проблемою для такого утворення. А ось як, нехай не рівноправний учасник (це неможливо або вкрай складно, поки є Лукашенко), але як торговельний партнер, який, крім іншого, прагне знайти точки опори для балансування російського впливу, навпаки, корисна.

Четвертий аспект. Знову Україна і питання економічної стійкості. Для офіційного Мінська повернення (нехай часткове) на український ринок - одна з основ, що дає змогу вільніше поводитися з РФ. Але без зміни характеру політики навіть частково такий процес малоймовірний. А ось у рамках політики витягування з-під Москви - цілком. Ну і для України питання поставок низки важливих для відновлення економіки товарів може бути закрито.

І, нарешті, п'ятий аспект. Минула електоральна кампанія. Точніше шоу під назвою вибори. Юридично країни ЄС і США результатів не визнають. До де-факто, питання контролю над процесами всередині Білорусі, які залишалися після 2020 року закриті. Тим паче, що опозиційні центри у Вільні та Варшаві перебувають у глибокій кризі та втрачають підтримку не лише всередині країни, а й серед діаспори. Маємо повторення венесуельського кейсу з Хуаном Гуайдо.

Таким чином, передумови для угоди є. Є інтерес США, є позиція КНР. Ймовірно, є інтерес і Лукашенка. Але питання впирається в те, як далеко цей персонаж готовий піти. І які підтвердження своїх намірів готовий надати. А так само наскільки він продемонструє готовність до транзиту влади в обмін на якісь особисті гарантії в майбутньому.

І тут виникає питання України. У країні (за моїми оцінками) є щонайменше три концепції можливої роботи з Білоруссю. Кожна з яких має власного автора в особі державних структур. Тобто єдиної політики немає, а різні державні (!) органи намагаються конкурувати між собою, просуваючи власні концепти.

З іншого боку, з'являється інтерес в оточенні Зеленського (який за останні півроку далеко не вперше порушує тему Білорусі). І є можливий політичний функіцонал України як умовно країни, яка відповідальна (або хоча б оцінює ефективність) за реалізацію нових підходів європейської та американської політики на білоруському напрямі. Але для цього необхідно, ще раз повторю, сформувати власне бачення процесів.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред