Зустріч Путіна і Сі Цзіньпіна багато чого означала. Якщо прочитати спільну заяву Китаю та Росії, то вони фактично протиставили себе Заходу. По суті вони оголосили, що формують нею глобальний геополітичний блок, який можна умовно назвати "Велика Євразія" і який буде протистояти Заходу.
Власне, у цій заяві підсвічені основні напрямки протистояння. Китай і Росія, зближуючись на базі спільності своїх ідеологічних постулатів, один із яких - антиамериканізм, заявили, що вони кидають виклик існуючому світопорядку, в якому домінує Захід. Адже нинішня система була вибудувана після Холодної війни і в ній євроатлантичні інститути превалювали. Тепер Китай і РФ заявили, що ця система більше неактуальна і буде формуватися новий світопорядок, багатополюсний - те, про що багато років говорять Китай, Росія, Туреччина і низка інших країн. У цьому порядку Китай і Росія мають намір грати більш активну роль і будуть доносити це колективному Заходу, поки той не пристане на їх умови.
Також цікаво і те, що цією заявою РФ і Китай не просто кидають виклик існуючій системі міжнародних відносин, а й анонсують, що вони самі будуть починати створювати свою реальність такою, як вони її бачать в різних сферах. Наприклад, у сфері безпеки - спочатку між собою, потім збираючи інші країни, які мають схожі претензії до існуючої системи. Крім того, дві країни роблять серйозну заявку на підрив монополії заходу на такі концепти, як демократія, права людини і Міжнародні відносини в цілому.
Тобто по суті вони говорять, що Захід більше не має права на монопольне трактування демократичного правління і виставляти критерії, за якими варто оцінювати інші країни. У свою чергу, це піднімає цілий пласт фундаментальних питань існуючого порядку, навколо яких і циркулюють усіма обговорювані конфлікти - китайсько-американський, російсько-американський, розділ між Сходом і Заходом тощо.
Тобто все, що накопичувалося ще з часів кінця Першої світової війни, коли в її результаті Захід утвердився в якості домінантної сили в світових справах, Китай та Росія будуть намагатися поміняти.
І ось у цьому якраз полягає цінність і візиту Путіна, і наступної за цим візитом заяви. У яких формах це будуть робити на практиці - складно сказати, оскільки тут усе залежить від цілого ряду факторів.
Але не всі конфлікти проходять у вигляді збройного зіткнення. Чи буде воно зараз мати таку форму в певних місцях - на Тайвані, в Україні - невідомо.
Те, що зараз відбувається - це вже глобальне суперництво в активній формі. І сама ця заява - це потужний політичний та ідеологічний сигнал всьому світу. Адже розлом між колективними Заходом і Сходом на десятиліття вперед визначатиме розвиток людства і міжнародної системи і, звичайно, це вплине і на Україну, оскільки тепер Росія буде відчувати себе впевненіше.
Підтримка Китаю дає РФ відчуття, що вона може підвищувати ставки. Невідомо, до якої міри Китай буде її підтримувати, але вже очевидно, що політично він її повністю підтримує. А це означає, що вона із великим завзяттям відстоюватиме свої позиції і щодо України.
Адже Росія розуміє, що в разі посилення санкцій, Кремль зазнає втрат, частина з яких будуть компенсовані Китаєм і його союзниками. Тобто точно так само, як це було в 2014 році і на Україні це відіб'ється безпосередньо, тому ми такого поля для маневру не маємо і змушені ще більше покладати надії на західних партнерів, яким ми вже передоручаємо всю відповідальність за свою безпеку.
Трагедія України полягає в тому, що у нас велика частина суспільства і, на жаль, не розуміє масштабу впливу цих дискусій на нас. Для нас глобальна дискусія, що ведеться між Заходом і Сходом - це космос, тому що в України немає навіть бачення майбутнього не тільки як самої країни, але і її майбутнього в регіоні і міжнародних справах. Україна не відчуває свого зв'язку з глобальними процесами і просто стає предметом переговорів інших держав - точно так само, як це було після Другої світової війни, коли групи держав, переможців і переможених, між собою домовилися про те, як повинен функціонувати світ, а решта просто ці правила прийняли.
І тут головне питання в тому, чи буде Україна брати участь у формуванні майбутнього, або ж вона буде приймаючою стороною. Зараз все йде до другого варіанту, адже складно уявити ситуацію, при якій ми включимося в цю повістку.
Україні, для початку, не завадило б проаналізувати те, що відбувається. Адже багато тем піднімаються в Україні (в тому числі - з подачі влади), але це відбувається лише в піар-цілях. Той же так званий крен у бік Китаю (якого в реальності в Україні ніколи не було), публічно піднімався, тому що тоді потрібно було чимось подражнити США в своїх цілях напередодні візиту президента України до Білого дому і потрібно було кинути аргумент без будь-якої відповідальності для себе.
Хоча той, хто може впливати на порядок денний, може зайняти для себе більш вигідну позицію. Якщо ми говоримо про світові економічні відносини, в України є кілька варіантів. Зараз все рухається до того, що нас затягнуть у прозахідний блок і ми будемо змушені обірвати зв'язки з тими, кого Захід вважатиме своїми противниками.
читайте такожРосія стає колонією КитаюАле ми можемо цього не робити і зі своєю головою на плечах спробувати вибудувати політику, яка врахує ситуацію, що буде розвиватися між різними центрами впливу і балансувати між ними - таким чином, взяти максимум з цього протистояння а не навпаки зайняти одну сторону і втягнутися в протистояння, яке не дуже-то нас стосується.
Всі ці процеси вплинуть надалі і на те, яку нішу в світовій економіці ми займемо - чи будемо ми країною, яка постачає сировину і цим користуються всі навколо або ж країною, яка стане важливим партнером для ряду держав. Але для того, щоб претендувати на лідерство в якійсь сфері (в залежності від позиції держави, це може бути IT-сектор, агропромисловість або металургія), для цього потрібно мати чітку позицію і комунікацію, з чим і виходити на глобальний рівень.
Тому що зазвичай країни, які не є суб'єктами на міжнародній арені, задовольняються тим, що їм залишається.
У політичному сенсі Україна може отримати сильні регіональні позиції. Адже те, що зараз відбувається, впливає на баланс сил у регіоні. І тут Україні також потрібно виходити зі своїх амбіцій, тому що показує, що у країни є заявка на лідерство. Якщо цього не зробити - не факт, що наші побажання будуть враховані.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
