Повертаючись до теми конфіскації російських активів, якою має зайнятися саміт G7 у червні, то поки що помітно дві виразні тенденції, які, на даний момент, уособлюють США та Німеччина.
У США президент Дж. Байден зрештою підписав ухвалений раніше Конгресом законопроект щодо шляху конфіскації коштів як російської держави, так і росіян, що підпадають під санкції США, а також тих, хто під санкціями інших держав - партнерів США. Кошти мають направлятися у спеціальний фонд для виплат компенсацій Україні. Ухвалення цих норм була однією з умов "пакетного голосування" республіканцями та демократами підтримки для України. Ряд держав, що теж входять до G7 висловили зацікавленість у подібній схемі, тому не буде великим перебільшенням сказати, що саме "американська модель" може бути базовою для вирішення подібного питання. І тут, у першу чергу, усіх хвилює позиція держав Європи, де, власне, і знаходиться більшість російських грошей. І тут все знову не так просто.
Нещодавно вийшла публікація у Wall Street Journal,про чергові "сумніви" з приводу конфіскації російських грошей з боку О. Шольца. Канцлер Німеччини нібито вважає надто ризикованим використання російських державних активів для допомоги Україні. За даними видання, Німеччина побоюється, що конфіскація заморожених на Заході майже $300 млрд. російських активів може відкрити новий потік позовів проти Берліна через Другу світову війну, а проти європейських столиць - за колоніалізм і рабовласництво. Також Німеччина пропонує використовувати ці активи як важіль впливу на росію, щоб у разі мирних переговорів змусити її віддати окуповані території.
І хоча видання Wall Street Journal - це не "жовта" преса, однак до всього подібного треба ставитися зі значним скепсисом. Водночас, фактом є те, що поки що механізму вилучення та передачі Україні російських активів у ЄС немає, і це - проблема.
Можна довго обговорювати справедливість побоювань Німеччини або будь-якої іншої держави. Власне, аргумент про те, що арештовані гроші можуть бути використані в якості засобу "тиску на росію" - це взагалі суцільний сміх. Подивіться, скільки уже росіяни витратили на війну, і ви збагнете, що їх у такий спосіб переконати не вийде. Думаю, що за подібними смішними аргументами ховається дещо інше. Приміром, побоювання за власність німецького бізнесу, який так і не пішов з російського ринку, і у якого власність неодмінно заберуть росіяни.
Але тут питання інше. Україна все ще потребує допомоги, і досить значної. Приклад - питання ППО і систем "Patriot", про які зараз активно говорять представники української влади, включно з президентом. Нам потрібно щонайменше 7 додаткових "петріотів". У країнах ЄС їх можна "назбирати", але ті, поки що, не особливо поспішають щось давати. Лише та ж Німеччина уже оголосила про одну. То, можливо, їх простіше придбати у тих, хто готовий продати. Використавши російські гроші? Очевидно, що з політичної точки зору це б набагато легше можна було б "продати" європейському виборцю, адже ідея, щоб за відбиття агресії платив агресор, вона цілком зрозуміла.
Але тоді треба раз і назавжди відмовитися від ідеї "торгів" з росіянами про якісь домовленості. Їх просто не буде. Не буде повернення "у світле минуле" з усіма його перевагами і "можливостями".
Водночас, відмова від мрій про це "світле російське минуле" суттєво може послабити тягар на європейський бюджет для допомоги Україні. Ціна цілком справедлива за усі "побоювання" і "переляки", які зараз переживають окремі європейські уряди.
Для простоти відповіді на всі ці виклики європейські урядовці повинні поставити собі просте питання: чи може бути сценарій, у якому у світі збережеться якесь право, але Україна не одержить компенсацій від росіян? Очевидно, такого сценарію бути не може. Якщо якесь право у світі існуватиме, то будь-які судові процеси присудять Україні компенсацію. Значно більшу за будь-які російські активи на Заході. Якщо ж правова система світу остаточно зруйнується... То і думати про "недоторканість вкладів" у такому світі буде нікому.
Хто такий Петро Олещук?
Петро Олещук - політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка. Народився в Прип'яті в 1983 році. Закінчив у 2006 році філософський факультет університету імені Шевченка. Автор понад 30 наукових праць з політології, пише my.ua.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
