Причина численних розмов щодо висловлювань Зеленського щодо операції з "вагнерівцями" одна – це зручна тема, яку зараз відпрацьовують опоненти президента, а конкретно – Порошенко і ЄС. Саме вони почали розгін тези про те, що Зеленський зізнався у тому, що він повідомив Лукашенка про спецоперацію, чим фактично зізнався у її зриві.
Ця інформація повністю не відповідає дійсності. Бо Зеленський буквально сказав, що після того, як "вагнерівці" вже опинилися в Білорусі, він зв’язався із Лукашенком і просив його видати бійців Україні, посилаючись на відповідний міжнародний розшук і претензії з боку українського закону. Це важливий момент, бо коли вони опинилися в Білорусі, це вже означало, що ніякої спецоперації бути не може. Зі слів Зеленського, Лукашенко начебто пообіцяв цю ситуацію вирішити, але, як ми знаємо, зрештою він віддав їх росіянам.
Зараз цю історію знову почали розганяти тому, що в українському інформаційному просторі вона "розкручена" і, очевидно, в партії Порошенка думають, що нею зможуть перекрити скандал довкола "плівок Медведчука", який так чи інакше болюче вдарить по Порошенку і його амбіціях бути лідером націонал-патріотичного сегменту української політики. Саме тому і звучать ці багаточисленні звинувачення у "зраді". Хоча насправді у його словах нічого такого немає. Єдине запитання виникає щодо того, що Зеленський визнав, що спецоперація планувалася (але не Україною, а іншими країнами, які він не назвав).
Ця конкретна ситуація, як на мене, нічого не вартує, але вона, мабуть, знаходитиме попит в аудиторії тих виборців, які орієнтуються на політичних противників Зеленського.
Оскільки ніяких зізнань фактично не було, то і наслідків цих заяв, відповідно, теж не буде. Бо насправді ця історія не цікавить нікого за межами українського Фейсбуку – про неї активно писали у соцмережі, але широкому загалу вона не цікава. Тому єдине, на що впливають усі ці скандали – це на зростання бар’єрів між виборцями різних політичних сил. Тобто вони звикають сприймати опонентів як абсолютних ворогів, із якими неможливий жодний діалог, які уособлюють собою абсолютне зло тощо. Нічого доброго у цьому немає, але і переконати опонентів, змінити електоральну картину тут також не вийде.
Зеленський, до речі, у цьому ж інтерв’ю згадав, що у нього немає конкурентів. Ця теза, в принципі, небезпідставна, але це пов’язано із його опонентами, бо вони в нього залишилися ті самі – і з тим самим негативом, негативним рейтингом, наявністю своєї електоральної бази, але без можливості вирватися за її межі. Виборці, у свою чергу, некритично налаштовані до тих політиків, прихильниками яких вони є і, відповідно, не готові сприймати негативу щодо своїх політичних кумирів. Прихильники Порошенка, своєю чергрю, не сприймають інформації з першоджерел, а лише у інтерпретації від лідерів думок, на яких орієнтуються.
читайте також"Ніхто в політиці": президент розповів про ставлення до ПорошенкаПоточний скандал також орієнтований на цю вузьку аудиторію. Але це не здатне жодним чином вплинути на рейтинги Порошенка. Він одержав близько 15% електорату, який може дещо зростати і якого достатньо, щоб залишатися у політиці, мати фракцію у Верховній Раді і претендувати на певну політичну вагу. Але його амбіції у тому щоб повернутися до влади у тій чи іншій формі, зокрема, виграти президентські вибори. У кінцевому рахунку ситуація така, що антирейтинг Порошенка не дає йому перемогти Зеленського. І дрібними скандалами, які охоплюють невеликий сегмент українського суспільства, цього не змінити.
Тобто єдине, на що працює ця ситуація – на цементування свого електорату. Але політикам треба його розширяти. Але у становищі п’ятого президента, як і Медведчука, це не створює жодних перспектив. Так, електорат триматиметься, ходитиме на вибори, але ця група людей найближчим часом не стане настільки значущою, аби завоювати владу.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
