Чим пояснюється "миролюбність" європейських еліт?

Спробую розкрити тему "миролюбності" європейських еліт. Це, природно, буде один з аспектів багатоярусного нашарування причинно-наслідкових зв'язків.

Є три варіанти протистояння між ліберальним і консервативно-автократичним світом:

Холодна Війна.

Гарячий мир/Гібридна війна.

Пряме зіткнення.

Третій пункт як механізм конкуренції виключений через величезний ядерний арсенал сторін. Пряма війна може стати тільки фінальною кульмінацією.

Гарячий світ/Гібридна війна передбачає дуже інтенсивне зіткнення країн-фронтирів. І тут посилюються лише авторитарні режими, які можуть директивно перевести своє суспільство та економіку в режим війни. Це ми зараз спостерігаємо на осі РФ - Ірану - Сирії - Ємену - Китаю - КНДР.

Ліберальні країни в цьому змаганні почуваються вкрай невпевнено. По-перше, тому що в такому форматі автократії використовують свою головну перевагу - директивну вертикаль і потенціал військового розгортання. Для цього потрібно лише одне - рішення лідера, лояльність політичних еліт і державне замовлення. У ліберальних демократіях рішення формуються в індикативній вертикалі. Тобто, для економіки потрібні стимули, а для суспільства необхідне розуміння важливості глобального протистояння. А ця важливість для західного суспільства неочевидна. Це Путін може собі дозволити говорити про "загрозу НАТО", а суспільство вже підлаштовується під цю риторику. З іншого боку, Шольц, Макрон або Сунак можуть говорити про "російську загрозу", але суспільство може і не сприйняти таку риторику. І механізмів змусити ліберальне суспільство повірити в це в західних країнах немає, бо навіть інформаційну систему не можна повністю перевести в режим пропаганди. Важко собі уявити, що, наприклад, у Франції саджатимуть до в'язниці за "заперечення російської загрози".

Рекомендуємо:

У США затягують допомогу Україні, до Байдена їде Шольц: у Bloomberg дізналися деталі

Тобто, Гарячий світ - це постійне військове посилення автократій, які використовують максимальні можливості для ослаблення ліберальних країн, включно з широким арсеналом засобів: від блокування судноплавства - до дестабілізації всередині самих західних держав.

Безпека західного світу в цій моделі забезпечується наявністю "фронтирів", які здатні вести війну з автократіями за їхньою методологією (тобто використовуючи пропаганду та мобілізацію суспільства, якщо потрібно - насильницьку). Це, до речі, дає відповідь, чому Польща і країни Балтії не можуть стати фронтом. Фронт має бути поза загальною системою, тобто використовувати ті засоби і механізми, які неприпустимі в західному суспільстві. Це несе суттєві ризики, адже якщо впаде фронт, то ліберальні демократії опиняться віч-на-віч з автократіями, що набрали вкрай небезпечної військової форми та найстрашніше: інерції війни. Саме тому стратегічна мета західних демократій полягає в негайному переході протистояння з автократіями в режим Холодної Війни.

Адже саме в цьому форматі ліберальні демократії зможуть використати в боротьбі з автократіями свою головну конкурентну перевагу: економічний потенціал, рівень технологій і якість життя населення. Адже саме в такому режимі Захід уже перемагав СРСР. І в такому форматі, якщо Холодна війна і санкції триватимуть ще 20 років, Захід зможе домогтися своїх цілей у протистоянні з РФ і Китаєм.

Звичайно, результат цього протистояння далеко неочевидний. Але шансів на успіх у цьому форматі у ліберальних країн набагато більше, ніж у форматі Гарячого світу. Обираючи ту чи іншу модель протистояння, необхідно максимально посилювати свої конкурентні переваги і використовувати слабкі сторони противника. Саме цим, частково і пояснюється "миролюбність" європейських еліт.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред