Чорний лебідь Кадирова

Диктатор концентрацією влади навколо себе завжди породжує чутки, а його смерть завжди сприймається як завершення цілого етапу розвитку. Коли люди очікують, що зі смертю диктатора відбудуться певні радикальні зміни. І немає значення, хто він – Кадиров, Путін, Сталін чи Піночет. Якщо не можна повалити його шляхом революції чи повстання, тоді усі чекають його смерті та розраховують, що після неї стане краще.

У випадку з Кадировим це очікування, які мають різну природу. Частина чеченців очікує, що смерть Кадирова перерве традицію панування його тейпу (клану. - Главред), викличе внутрішні суперечності і призведе в результаті до дестабілізації. Українці розраховують, що смерть Кадирова (знов-таки через дестабілізацію) призведе до того, що кадирівці, які воюють на українських фронтах, скоріше повернуться додому для порятунку свого майна та захисту своїх родин. І, відповідно, частина російських опозиціонерів, очевидно, розраховує, що смерть Кадирова підірве зусилля Путіна щодо стабілізації ситуації на Північному Кавказі, і Росія буде змушена перекидати туди частину ресурсів.

Я не знаю, наскільки Адам Кадиров, якого Рамзан Кадиров обрав своїм наступником, харизматичний та наскільки його готові слухатися інші тейпи, а також чи зможе він забезпечити таку систему управління, яка існує за його батька. Певна річ, що на початковому етапі правління може бути колегіальним, тобто він навряд чи зможе одномоментно перебрати на себе всі важелі влади. Бо відносно нього ще має статися легітимація на так званих виборах, а про Адама Кадирова дуже мало відомо з точки зору його функціоналу. Зазвичай діти, які вже виросли у диктаторів, тобто на всьому готовому і жили в оточенні людей, які сліпо підкорюються диктатору, не мають тієї хватки, яку мали ті, хто йшов до влади через смерті. Тому до певної міри можна поставити його диктаторські якості під сумнів. Якщо цих якостей немає і він слабкий, то тоді там майже гарантовано почнеться гризня – навколо нього виникнуть групи, які матимуть вплив на його рішення. І, врешті-решт, це призведе до ескалації конфлікту між цими групами, що також для нас добре.

Момент передачі влади – це завжди проблема для диктатур. Єдине, що тут трохи стабілізує ситуацію, то це те, що влада у Чечні не верховна, а підлегла Кремлю. І Кремль, звісно, зацікавлений у її легітимації, передачі ресурсів та забезпеченні лояльності населення до цієї влади.

У будь-якому разі, як і за будь-якого персоналістського режиму, смерть Кадирова матиме серйозні наслідки, адже у середньостроковій перспективі у Чечні розпочнеться боротьба за владу.

Поки що Кремль має сили, щоб тримати владу у Чечні. Звісно, звідти практично повністю вивели війська та відправили їх на український фронт, але певна кількість військ там все-таки залишається. Якщо ця ситуація знов не вибухне партизанською війною, то в принципі вони можуть упокорити населення (тим більше, що воно вже призвичаїлося). Звісно, є певна частина людей, яка буде активно виступати проти Кадирова – на вулиці ніхто виходити не буде, але виникнуть очікування змін. І тут доведеться на ці очікування якимось чином відповідати: або новими репресіями для утвердження влади через насильство, або ж спробою домовитися. Я припускаю, що вони підуть традиційним шляхом, тобто те саме насильство у їхньому уявленні забезпечуватиме стабільність.

Якби Чечня була б незалежною країною, то вона стовідсотково могла б стати проблемою для верховної влади, бо далеко не всі тейпи у захваті від управління Кадирова. Ми розуміємо, що це була, що називається, змова частини еліт з Москвою для затвердження свого панування.

Але "чорний лебідь" – це завжди "чорний лебідь". Цілком можливо, що Кадирова-старшого (якщо рахувати від Ахмата) вбили, Кадиров-молодший при смерті, а онук може стати обʼєктом замахів. Так чи інакше, ситуація для цього клану складна, тому що все одно Кадирову треба буде з'являтися на людях, щось говорити. І це, власне, те, чого очікують люди, тому йому треба буде реагувати на очікування щодо змін.

Але, з іншого боку, Росія ніколи не тріщала по швах через кавказькі війни – є приклади цього у XIX, ХХ століттях та на початку 2000-х років. Звісно, є певні елементи дестабілізації, терору, але потенціал дестабілізації північного Кавказу переоцінений. Станом на зараз я не бачу там можливостей швидко розгорнути опозиційний рух. Надалі усе залежатиме від ситуації на українських фронтах, тому що незадоволення відправкою чеченців на війну існує. Одна справа, коли це був Кадиров, який пройшов чеченські війни і насильством затвердив свою владу, і зовсім інша, коли це вже по суті монархія, бо владу фактично передають у спадок. Принципи тейпової демократії не застосовуються, що на фоні інших речей може викликати збурення навіть лояльних до Москви кланів. Зрештою, це завжди шанс змінити розклади і вимагати свого місця під сонцем.

Рекомендуємо:

Періодично приходить до тями: ЗМІ з'ясували, живий Кадиров чи мертвий

Тому так чи інакше усі вони будуть намагатися вирішити свої питання через Москву. А це, відповідно, створює ще одну загрозу для Кадирова. Але це, поза сумнівом, тривалий процес – це не станеться одномоментно. Бо для того, щоб назріли умови, потрібно, щоб конфлікти, які існують всередині суспільства Чечні, стали маніфестованими. А для цього потрібен трігер, яким може стати спроба Кадирова-онука перезатвердити режим диктатури у Чечні.

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред