У Офісі президента нещодавно повідомили про можливе підключення США до перемовин по Донбасу.
Загалом формат співпраці зі США виглядає ілюзорним і таким, що навряд чи реалізують найближчим часом. Бо, чесно кажучи, не до кінця зрозуміла модель приєднання США до переговорного процесу. Зрозуміло, що це не буде розширенням Нормандського формату чи участю американських представників у ТКГ – це явно буде щось інше. Ми вже мали досвід, коли був уповноважений від Держдепу США, Курт Волкер, курував питання врегулювання конфлікту на Донбасі, а також Вікторія Нуланд, яка здійснювала "човникову" дипломатію у питання виведення єдиної позиції та участі США у цьому процесі. Тому Зараз варто було б дочекатися оголошення формату перемовин, який досі формується у Вашингтоні, Москві, Києві.
Найбільш прийнятним був би формат, який би розширено розглядав порядок денний - тобто не лише кейси Донбасу та Криму, але й регіональної безпеки загалом. У такому форматі це б створило можливості і сформувало б тиск з боку світової спільноти на РФ по виконанню санаційного режиму, тощо. Але, знову ж таки, готовності з боку Вашингтону до повноцінної участі поки не спостерігається.
Сполучені Штати Америки, звісно, проявляють інтерес до процесу - вони володіють необхідною інформацією, мають ефективних переговорників, які могли б стати учасниками переговорного процесу. Це надало б певного імпульсу для перезапуску відносин європейським колегам, які зараз намагаються перезапустити відносини з Російською Федерацією (маю на увазі ініціативу Меркель та Макрона по проведенню саміту з Путіним, яка була відхилена європейськими лідерами). Такі ініціативи для Києва контрпродуктивні - відповідно, при всій повазі до США, якщо вони будуть займати достатньо жорстку позицію по Росії, то їм вдасться подолати оцю "миротворчість" Старої Європи. Крім того, Росія не надто зацікавлена у підсиленні США ( хоч вона і апелює до Штатів у цьому процесі постійно через нібито залежність України від США).
читайте такожПрощальна зустріч із Меркель: чому Україну навряд чи порадує візит Зеленського до НімеччиниУ цьому контексті варто також згадати і слова Зеленського про "стіну" з Донбасом, що фактично можна вважати заявкою на припинення усіх комунікацій з окупованими територіями - тобто ембарго, розрив відносин тощо у разі невдачі на перемовинах. Більше того, я допускаю, що у подальшому ініціювання референдуму може стати засобом тиску на переговорах.
Чи дійде Зеленський до винесення цього питання на референдум - невідомо, бо це залежатиме від динаміки "Норманді", загострень і затишшя на Донбасі, і, зокрема, від позиції США. Бо є одне "але" - у разі проведення референдуму, невідомо, яким буде результат, оскільки є частина людей, які готові підтримати створення "стіни". Тоді це фактично означатиме заморозку ситуації і відкриє перспективи для напіввизнання цих територій Росією, як це вже зробили з Абхазією та Південною Осетією.
Для Києва це - небажаний сценарій, на який Зеленський може піти хіба що лише у випадку електоральної підтримки. Тож такими заявами президент поки що тільки лякає, чим фактично повертається до тієї риторики, якою користувався у 2019 році.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред