Держдума Росії проголосувала за ініційований фракцією КПРФ проект постанови про звернення до президента Володимира Путіна про визнання "ДНР" та "ЛНР" на окупованих російською державою районах Донбасу.
Документ передбачає звернення до президента Путіна про визнання Росією їх в якості "незалежних держав" і проведення перемовин з керівництвом "ЛДНР" для створення правових механізмів співпраці.
Цей варіант з одностороннім визнанням Росією своїх фактично підконтрольних територій був у глибокому резерві (і поки що там перебуває) у пошуку варіантів виходу із стратегічного глухого кута, у якому опинився Кремль.
Негативна відповідь на ультиматум Сполученими Штатами і НАТО - це достатньо дошкульна політико-дипломатична особиста поразка Володимира Путіна, і тепер він потребує реваншу на іншій частині поля бою.
І, можливо, одним із варіантів збереження обличчя перед російським народом буде дипломатичне рішення прирівнювання ОРДЛО до Абхазії чи Південної Осетії у російському законодавстві.
Поки що це залишається темою для торгів - останнє слово буде за Путіним. Він може це рішення затягувати деякий час, але при цьому продовжувати тиск на позиції української сторони і схиляючи її до нових поступок саме у виконанні Мінських домовленостей.
читайте такожЯк США і Росія примушували Україну до "Мінська-2"Але, за великим рахунком, це нічого для України не змінює. Якщо Путін наважиться на такий крок, то ним він створить більше проблем для себе, ніж для нас, оскільки фактичний контроль над окупованими територіями Росія здійснює вже давно. Ці території і їх громадяни включені до російських систем - там є і російські паспорти, і російський рубль, і економічна інтеграція, відбуваються російські державні закупівлі на підприємствах, відбувається навіть партійна інтеграція, адже призначені керівники окупованих "адміністрацій" є членами правлячої партії РФ "Единая Россия".
Тож якщо Путін підтримає звернення депутатів Держдуми, то Росія продовжуватиме надалі контролювати ці території. Повертати їх недипломатичним шляхом Україна навіть не планувала, принаймні, поки що. Тому нам залишиться лише констатувати остаточний вихід Росії з Мінських домовленостей, закликати Захід до посилення санкцій і вважати цей факт черговим актом агресії проти українського суверенітету і територіальної цілісності, і продовжувати організовувати міжнародний тиск на РФ у надії, що вона рано чи пізно вичерпає свої ресурси і в момент колапсу російської державності окуповані Росією Крим та частини Донбас повернуться до складу української держави.
Варто також зазначити, що Мінські домовленості, які оформлені протоколом і комплексом заходів на виконання цього протоколу, не є міжнародно-правовою угодою. Вони не були ратифіковані Верховною Радою і жодним іншим парламентом і тому не можуть бути денонсовані, адже, зрештою, денонсація - це юридична процедура. Мінські домовленості - це політичні домовленості, які ніколи не мали юридичного зобов’язання до їх виконання.
Тому Україна може остаточно оголосити, що Росія цим кроком в односторонньому порядку вийшла з цих домовленостей і Україна тепер так само перестає вважати себе зв’язаними цими домовленостями. Хоча Україна мала підстави так зробити вже багато разів і якщо ми цього разу цим не скористаємося, то це буде нашою помилкою, тим паче, що Україну саму з них виштовхують.
Певною мірою це нагадує договір про базування Чорноморського флоту в Криму, з якого теж вийшла Росія, за який навіть проголосували у парламенті. Але різниця у тому, що це справді була міжнародна угода між державами.
Чесно кажучи, якщо це станеться, Україні навіть легше буде маневрувати на міжнародній арені і пояснювати західним партнерам, що насправді відбулося. Адже Росія таким рішенням в очах міжнародного співтовариства визнає себе стороною конфлікту (хоча де-юре це не так), а "ЛДНР" - її проксі-угрупуваннями.
З точки зору внутрішнього російського законодавства, це може бути потрібно Росії, тому що після того, як вона визнає, тобто наділить "ЛДНР" державними категоріями, вона зможе укласти з ними оборонно-безпекові договори, ідентичні тим, що є з Абхазією та Південною Осетією і розмістити там свої військові бази вже офіційно. Тобто так само, як це свого часу було зроблено в Криму, коли спочатку було визнання, а згодом і приєднання до Росії.
Але поки що про це говорити зарано, бо рішення Путіна ще немає. Швидше за все, це - додатковий тиск на українську владу з метою схилити їх до виконання Мінських домовленостей на російських умовах. І це "визнання" може тягнутися певний час, поки триватимуть переговори. Принаймні, цього не станеться до моменту зустрічі лідерів Нормандської четвірки, які вже анонсував Зеленський і про яку, імовірно, говорили Шольц і Путін у Москві.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
