Після візиту до Києва президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що Анкара готова зробити посильний внесок у процес діалогу між Москвою та Києвом. Пізніше свою згоду підтвердили і в Офісі президента України і зазначили, що готові зустрічатися у будь-якому форматі.
Зеленський не просто погодився на зустріч із Путіним, а став її ініціатором - він неодноразово про це заявляв. Він закликав російського керівника і до особистої зустрічі, пропонував різні формати за участі президента США Джо Байдена, але усі ці ініціативи зустрічали відмовою з боку РФ.
Варто нагадати, що остання зустріч, яка відбувалася у рамках паризького саміту, призвела до відповідних домовленостей щодо припинення вогню на Донбасі. Деякий час вони навіть працювали - ми пам’ятаємо період затишшя, що дозволило почати часткове відновлення інфраструктури на лінії розмежування, після чого Росія знову повернулася до своєї звичної тактики тиску на Україну загрозою подальшої військової ескалації, підштовхуючи її цим до реалізації політичної частини Мінських домовленостей.
Через існування серйозних розбіжностей між Україною та Росією цей процес дещо загальмувався і фактично ми не бачимо жодного прогресу. Україна наголошує на тому, що спочатку має бути забезпечена реалізація безпекової складової, Росія навпаки спершу каже про необхідність внесення змін до Конституції України і подальших змін українського законодавства, що для України є неприйнятним.
Росія формально начебто і не відкидала ідеї проведення зустрічі, але у Кремлі постійно говорять, що їм нема чого обговорювати до виконання Мінських домовленостей, а питання Криму і Донбасу вони не обговорюватимуть, бо не вважають це за потрібне.
Таким чином Росія системно від таких зустрічей ухиляється. Причини тут наступні. По-перше, РФ не полишає намірів примусити Україну сісти за стіл переговорів із невизнаними "республіками", закріпивши тим самим статус війни як громадянської і щоб не визнавати себе суб’єктом конфлікту. Якщо ми згадаємо Мінські домовленості чи нормандський формат, то там Росія, хоч і формально, але позиціонується лише як гарант виконання домовленостей.
читайте такожПутін остерігається Ердогана, або Чому перенесення ТКГ з Мінська не будеОчевидно, що якщо Росія і Україна на рівні президентів прямо обговорюватимуть питання миру на Донбасі, це буде визнання Росією своєї суб’єктності у цій війні. І саме у цьому полягає головна причина уникання зустрічі, через що подальші її перспективи виглядають туманними.
Місце проведення зустрічі, тобто Туреччина чи якась інша країна, тут не надто принципове, хоча Ердогану Росії менш комфортно відмовляти відкрито і саме тому РФ намагається максимально дипломатично від цього відходити. Більш важливий сам факт проведення та перелік можливих учасників - лише лідери України та Росії та ще хтось із світових лідерів.
Петро Олещук, політолог, керівник КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
