Чому Росія та США не змогли домовитися у Женеві

В історії міжнародних відносин обговорення стратегічної стабільності означає те, що сторони закріплюють сфери впливу. А це - небезпечно для України.

Чому Росія та США не змогли домовитися у Женеві
У Женеві завершилися перемовини США та Росії / Reuters

Будь-які переговори важливі, тим більше, у діалозі між Росією та Сполученими Штатами. Для Росії, вони, у першу чергу, важливі, бо таким чином вона може донести до США свої претензії та вимоги.

Переговори у Женеві відбулися, але без видимих результатів - Венді Шерман та її російський візаві, Сергій Рябков, навіть не потисли руки один одному. Однак там прозвучали певні заяви, які не можуть не хвилювати.

Приємно, що без України не збираються вирішувати наші проблеми, адже США підтвердило свою готовність вести багатосторонній діалог. Крім того, переговори відбувалися на фоні обговорення у Вашингтоні ідеї збільшення поставок зброї Україні. Це також наклалося на заяви європейців про те, що домовленості по Україні можливі лише за умови присутності у цих домовленостях самої України та європейців, тому певний фон та основи для цих переговорів були сприятливі для України.

Але несприятливим дзвіночком є можливість проведення перемовин між Вашингтоном і Москвою у питанні стратегічної стабільності. В історії міжнародних відносин обговорення стратегічної стабільності означає те, що сторони виходять на певні рамки поведінки, що передбачає констатацію сфер впливу. Тобто це не лише нерозповсюдження ядерної зброї, взаємодія у боротьбі з кібертероризмом, техногенними катастрофами - це, перш за все, питання існування зон, де є виключні інтереси сторін, а також зон і з перетином або конфліктом інтересів, де сторони домовляються про невикористання певних засобів впливу.

І стратегічне стримування - це не про суб’єктність території, яка використовується як арена для досягнення компромісів. Тобто це не на користь України, адже саме тут відбуватиметься основний театр подій.

Тому будь-які перемовини про стратегічну стабільність треба достатньо обережно аналізувати і препарувати кожен витік інформації у бути наступальним в позиції з Вашингтоном, підкреслюючи неможливість реалізації ним моделей, де є шкода українським інтересам.

читайте такожПереговори США і Росії в Женеві: у Путіна закотили істерикуЦе, звісно, не означає, що ми маємо говорити, що чогось не дозволимо, але мова має йти про формування сприятливої громадської думки у США, позиції лобістів у Вашингтоні, які доноситимуть думку Києва як позицію держави (а не окремо Зеленського) до американського керівництва, бо без цього вплинути на розмови про стратегічну стабільність буде дуже важко.

Поки що для України усе добре складається, адже, по-перше, на жодні ультиматуми з боку Росії американці не йдуть. Навпаки, вони підкреслюють, що питання поширення НАТО на схід - це питання країн, які туди претендують, а не Росії.

Друге, що може хвилювати Київ (хоча у Вашингтоні це спростували) - можливе скорочення чисельності збройних сил США у Східній Європі. Тобто йдеться про неприсутність американських військових контингентів більше, ніж військова дипломатія у зоні Чорного та Середземного морів, питання переміщення військових баз США у Східній Європі, а також питання збільшення летальної зброї для України - усе це також є питаннями по стратегічній безпеці.

Україна має наголошувати на збільшенні співпраці та кількості американських військових біля кордонів або всередині України - тоді ми матимемо для себе певні гарантії від російського вторгнення, бо як тільки американці погодяться піти, це відкриє Україну для нової загрози.

Однак у Росії є важелі тиску на США - у першу чергу, це бажання частини демократів не нести тягар відповідальності за Східну Європу і Україну, розчарування у політичному керівництві України як достатньо токсичних персонажах, з якими не варто мати справу, питання пов’язані з глобальними викликами - наприклад, із зеленим переходом, де позиція Росії важлива для США, а також енергетичної політики у ЄС тощо.

Тобто аргументів у Росії багато, і у США тут є велика спокуса домовитися. Але час "больших сделок" уже минув і до них уже не повернуться.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти