Україна і США підписали угоду про надра. Судячи з коментаря міністра економіки України Юлії Свириденко, українська сторона зуміла домогтися від американців більш-менш рівноправного характеру цієї угоди. Однак, як і у випадку зі 100-річною угодою про партнерство між Україною та Великою Британією, ми не знаємо, що міститься в секретній частині цього документа. І депутати, коли голосуватимуть за ратифікацію угоди про надра, судячи з усього, матимуть вельми туманне уявлення про її реальний зміст.
Плюс, за словами Трампа, полягає в тому, що ця угода стане гарантією безпеки для України. Однак тих гарантій безпеки, про які говорив Зеленський, ми так і не побачили в документі. Схоже, їх там просто немає.
Гарантією безпеки могло б бути отримання Україною статусу стратегічного союзника США поза НАТО, який 1987 року отримав Ізраїль, і Штати щорічно надають йому як військову, так і фінансову допомогу на забезпечення безпеки. Гарантією безпеки могла б стати присутність американських військ на нашій території, як вони присутні в Південній Кореї, а також "ядерна парасолька", яка стримує Північну Корею від спокуси "повернути в рідну гавань" Південну Корею. КНДР володіє двомільйонною армією, а до Сеула там рукою подати – трохи більше ніж 30 км, тобто це дальність артилерійського пострілу, але, тим не менш, 70 років гармати мовчать. Так, час від часу стаються інциденти, але американська присутність і гарантії безпеки США є вагомим чинником у забезпеченні безпеки Південної Кореї.
Чи будуть американські інвестиції в Україну – це ще велике питання. Інвестиції – справа приватна, а приватні інвестори десять разів подумають, перш ніж вкладати гроші в країну, яка має вельми ефемерні гарантії того, що війна не продовжиться.
Цілком очевидно, що це слабке місце цієї угоди: те, що називається "гарантією безпеки", насправді такою не є. McDonald's в Україні не захищають нас від російських ракет. І вже вкотре McDonald's на Лук'янівці доводиться склити. А це американська компанія, яка давно працює в Україні – понад 30 років. Тож присутність американських економічних інтересів не є фактором, який захищає від агресії.
Другий ризик полягає в тому, що ця угода фактично закріплює крок у бік сировинного характеру української економіки. Частка промисловості в структурі ВВП під час війни мала збільшитися до 30%, але в нас вона, навпаки, впала до 12%, і домінують сировина та послуги. І, коли угода про корисні копалини почне працювати, вона лише посилюватиме цей перекіс, перетворюючи Україну на сировинну країну.
У будь-якому разі, давати оцінки угоді про надра передчасно, оскільки ми достеменно нічого не знаємо. Те, що подається як позитив, з часом може виявитися чимось іншим. Так, 30 із хвостиком років тому, коли йшла велика приватизація, нам теж розповідали про те, що "невидима рука ринку все розставить на свої місця і приведе Україну до процвітання, і стане наша країна другою Францією". Але – не сталося так, як гадалося.
Тому – чекаємо і дивимося. Поки що основний позитив полягає в тому, що підписання угоди про надра дозволяє американцям перейти до другого етапу – до угоди про припинення вогню.
Якби не було підписано ресурсну угоду, то з високим ступенем імовірності американці грюкнули б дверима, вийшли б із переговорів і почали вибудовувати двосторонні відносини з Російською Федерацією. Імовірність такого сценарію була дуже високою. Цього не сталося, а отже, тримаємо кулаки за те, що найближчими тижнями-двома, як говорив Рубіо, можливо, вдасться вийти на трек тимчасового припинення вогню.
Хоча б на 30 днів. Не на три дні, як пропонує Путін – так, йому це вигідно, оскільки звуки роботи ППО – не найкраще тло для зустрічі з високими іноземними гостями, зокрема лідерами Китаю та Бразилії. У цій ситуації куди важливіше отримати шанс на більш тривале припинення вогню з надією на те, що воно переросте в постійне.
Головні бонуси від підписання угоди про надра поки що отримує Трамп. На тлі відсутності значущих перемог у роботі команди Трампа цю угоду можна піднести американському обивателю як досягнення – мовляв, "кожен долар американських платників податків ми повернемо з прибутком". На цьому, напевно, активно піаритимуться Трамп і його команда.
Підтримка Трампа дуже просіла за квітень, коли почалося тарифне безумство, оскільки американці оцінюють своїх керівників за ціною галона бензину на найближчій бензозаправці. А у Трампа тут поки що справи йдуть не дуже добре. Взяти хоча б те, що 40% автомобілів Tesla збирають у Шанхаї, а антикитайські тарифи призведуть до величезного зростання цін. Наприклад, на популярному китайському маркетплейсі Temu штанці за 20 доларів з урахуванням трампівських тарифів починають коштувати 85 доларів. У середньому на кожну американську сім'ю це ляже додатковим тягарем від 4 тисяч доларів за рік, а це досить багато. Американські ритейлери вже виявили, що ще 2-3 місяці – і буде або відсутність товарів, або божевільна інфляція.
Тож на тлі всіх цих невдач Трампу потрібні хоч якісь перемоги. І таку перемогу дає йому підписана з Україною угода.
Крім того, підписання цієї угоди аж ніяк не означає, що тепер США будуть зацікавлені в тому, щоб допомогти Україні повернути контроль над усіма окупованими Росією територіями, щоб мати доступ до родовищ корисних копалин там. Так, оперативно після підписання угоди Трамп дозволив продаж Україні пакета озброєнь на 50 млн доларів. Але напередодні США заборонили Австралії передавати Україні списані з балансу австралійських збройних сил танки Abrams старих модифікацій, хоча вони не становлять великої військової цінності. Це показово. Подивимося, чи буде скасовано цю заборону. Але, судячи з усього, вже ніяких безкоштовних пакетів допомоги не буде. За гроші – так. Але, погодьтеся, це дві великі різниці: надання американцями військової та фінансової допомоги на мільярди доларів і те, що тепер пропонує Трамп.
Тож за такого сценарію в України не збільшаться можливості повернути військовим шляхом окуповані території.
З іншого боку, можливі зміни політики Вашингтона, з огляду на те, що наростає невдоволення дипломатією Віткоффа, який роздавав Кремлю аванси, нічого не отримуючи натомість. Тож можуть бути повороти в позиції Трампа, враховуючи його імпульсивність і схильність рубати з плеча. Тому чекаємо тиждень-два – найімовірніше, вони будуть вирішальними.
У будь-якому разі підписання угоди про надра поліпшило двосторонні відносини Києва та Вашингтона. Підтвердженням тому є зрушення з мертвої точки в питанні продажу зброї. Однак більш жорсткі дії щодо Росії з боку США ми можемо побачити тільки через деякий час, не зараз. Потрібно почекати якщо не тиждень, то місяць.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда
Хто такий Андрій Золотарьов
Андрій Володимирович Золотарьов (нар. 15 травня 1965, Дніпропетровськ) – український політолог, керівник Центру "Третій сектор". Політконсультант Олександра Рябченка (1994), Володимира Литвина (1994), Юлії Тимошенко (1996-97), повідомляє Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
