Єдине, що може утримати українців після війни в Україні – це свобода. Свобода – жити у країні, яка відстояла свою незалежність у війні з однієї з найжорстокіших сучасних диктатур в історії людства і свобода не залежати від бюрократії нехай і благополучних, але чужих для мігрантів суспільств.
І тому після війни треба негайно відновити усі свободи, призупинені на час дії воєнного стану. Свобода обирати і бути обраним у владу, свобода вільно говорити і діяти, - це невід’ємна частина України, без збереження якої неможливе збереження української ідентичності.
Свобода підприємництва має стати візитною карткою країни. Відверто кажучи, у нас просто немає іншого виходу. Бо жодним іншим чином утримати і зацікавити інвестувати в геополітично складну Україну просто неможливо. Приватна власність в Україні має стати святою. І всіх, хто захоче "забрати і поділити" або кошмарити бізнес "перевірками" треба жорстко карати. Бо недоторкана приватна власність - це не лише робочі місця, а і безпека. Іноземні інвестиції та заводи світових компаній, розташовані поближче до російських кордонів - це ще один аргумент для Заходу захищати Україну від нових загроз.
Лібералізація бізнесу та тотальне зменшення податків – це абсолютно реалістичний план з огляду на те, що Захід вже бере на себе значні фінансові зобов’язання по відновленню України. І ці кошти треба витрачати не на "проїдання", а на створення в Україні самодостатньої динамічної економіки.
Професійна армія з дуже високими зарплатами – це надпотужний аргумент мати впевненість в майбутньому України. Фінансування такої оснащеної потужної армії – це предмет перемовин із Заходом про гарантії безпеки до вступу в НАТО. І Захід на це піде, бо там чудово розуміють, що ЗСУ захищають і їх теж.
Гуманітарна політика – це створення сприятливого середовища, яке можна буде знайти лише в Україні. А ще – це безпека. Там, де менше ошмать "руцкого міра" – там менше війни. Якщо у питаннях економіки потрібна лібералізація, то тут треба невпинне плекання власної ідентичності, - так, як це робиться у переважній більшості успішних країн, де захищають своє розуміння історії, культури та майбутнього.
Наука та освіта – це окрема стратегія. В Україні державні інвестиції у інтелект ніколи не були пріоритетом, а зарплати у сфері науки та освіті – просто ганебні. Це має раз і назавжди змінитися. Конкурентна освіта та наука - не лише збереже молодь та науковий потенціал в Україні, а і може привернути науковців з інших країн, - тих, за якими полюють у світі передові економіки. Найбільший капітал сучасної економіки – це ідеї і ясні голови. А їх можуть привернути не гулагівські "шарашки", які вже, певно, хтось мріє маштабувати на всю Україну, а перспективи, свободи і гроші. Завдяки ним в України будуть свої найсучасніші технології та своє новітнє озброєння.
І останнє. Всі ці зміни мають бути лише в контексті невідворотного набуття членства в НАТО та ЄС. І не треба вважати, що це неможливо, бо колись хтось вважав, що для України неможливо отримати "безвіз", або асоціацію з ЄС, або - бити росію на полі бою… Як колись були і ті, що не вірив у розпад СРСР, або обʼєднання Німеччини.
Все можливо. І в основі цих змін мають бути вільні громадяни. Не відгороджені від світу стінами. А інтегровані зі світом правами, можливостями, повагою та визнанням.
Хто такий Сергій Таран
Таран Сергій Вікторович (12 грудня 1969, Київ) — український політолог, син політика Віктора Тарана (Терена) та брат політолога Віктора Тарана, член політичної партії "Європейська Солідарність". Депутат Київської міської ради.
Закінчив з червоним дипломом Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом "журналістика" (1993 р.), а також з відзнакою — магістратуру Амстердамського університету за фахом "суспільні науки" (1998 р.).
З 1993 по 1996 рр. працював в українських виданнях "Молодь України", "Розбудова державі", аналітичному тижневику УНІАН.
Співзасновник Інституту масової інформації (1995 р.), — експертної організації, яка опікується захистом свободи слова в Україні, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред