Декларація про наміри: хто заплатить за 100 французьких літаків

​17 листопада під час візиту до Парижа президент Володимир Зеленський та президент Франції Емманюель Макрон підписали декларацію про наміри щодо співробітництва у сфері придбання оборонного обладнання, в рамках якої йшлося, зокрема, про можливість отримання Україною 100 літаків та оновленої системи ППО SAMP/T.

Важливо, чи є вона юридично зобов’язувальною угодою, чи радше рамковою домовленістю або декларацією намірів. Це стане зрозуміліше, коли документ оприлюднять. Саме в ньому мають бути відповіді на ключові питання: терміни, джерела фінансування, обов’язки сторін. Але якщо це лише політична декларація, то вона, безумовно, має значення — з огляду на те, що ще кілька років тому Європа взагалі не розглядала передачу Україні озброєнь.

З огляду на довгостроковість угоди (розрахована на 10 років), постає питання темпів поставки літаків і того, наскільки швидко Україна може реально отримати Rafale. Частину машин, очевидно, можуть передати з наявних у Франції запасів. Ми вже маємо в країні французькі Mirage, а також певну інфраструктуру для обслуговування французької авіації, тож стартові умови не такі "з нуля", як, наприклад, у випадку зі шведськими Gripen. Але при цьому немає жодної конкретики — ні щодо кількості літаків у короткостроковій перспективі, ні щодо термінів.

Найбільш ймовірно, що ця домовленість вписується у формат довгострокових гарантій безпеки для України. Зараз ми розуміємо, що запрошення до НАТО у найближчому майбутньому не буде, і головний спосіб гарантувати безпеку — це власні оборонні спроможності, підсилені допомогою партнерів. Тому стратегічні домовленості з Францією виглядають як частина такого довгострокового підходу.

Рекомендуємо:

Купа літаків, ракет і ППО: Зеленський розкрив деталі історичної угоди з Францією

Чи залежатимуть поставки літаків від припинення війни? Скоріше за все, ні. Ми розуміємо, що війна цього року не завершиться, проте є оптимістичні сподівання на прогрес наступного року. На даному етапі можемо говорити як мінімум про перемирʼя. Це, звісно, не завершення війни і не врегулювання конфлікту, але на відміну від теми членства в НАТО, де є чітка прив’язка до припинення бойових дій, авіаційні постачання не будуть привʼязані до припинення вогню. Тому вони можуть відбуватися паралельно.

Щодо оновленої системи ППО SAMP/T, теж, на жаль, поки що немає конкретики: ні щодо обсягів, ні щодо термінів постачання. Відомо, що сама система добре себе зарекомендувала, але про "оновлення", про яке згадували, наразі можна говорити лише гіпотетично.

Ключове питання, яке зараз буквально "висить у повітрі": хто заплатить за 100 літаків? Український бюджет поповнюється власними доходами менш ніж наполовину, інша частина — це зовнішня допомога. Вільних коштів немає, а прогнози щодо зростання української економіки залишаються невизначеними через тривалість бойових дій. Тому питання фінансування залишається відкритим. Уряд Франції, звичайно, зацікавлений у тому, щоб здійснити таку поставку, пле навряд чи Франція зможе самостійно її профінансувати.

Реалістичні джерела фінансування — це насамперед прогрес у темі конфіскації або прихованої конфіскаціїросійських активів за кордоном, хоча цей процес просувається непросто. Інший варіант — європейські фонди, але їхнє наповнення також залежить від політичної волі та стійкості підтримки України. Тема "репараційного кредиту", який зараз обговорюють у ЄС, теж залишається без фінального рішення.

Якщо ж фантазувати про найкращий для України сценарій — припинення війни, угоду про репарації, використання заморожених російських коштів — тоді фінансування таких масштабних проектів було б реальнішим. Але станом на зараз це більше теорія, ніж практичний механізм.

Олексій Мельник, співдиректор програм з питань зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред