Говорячи про вакцинацію проти коронавірусу, не може йтися про примус або застосування "батогів". Йтися може лише про статус "обов’язкової вакцинації". Адже будь-яке щеплення за законами України є добровільним і відбувається за згодою пацієнта та після медичного огляду, який повинен встановити готовність організму до отримання цього щеплення.
Однак можливий статус обов’язкової вакцинації або за професією, або за епідемічними показаннями на певній території чи у всій країні. Обов’язковість не виключає добровільності і медогляду, тобто все одно у пацієнта буде можливість відмовитися. Але, відмовившись, людині доведеться рухатися стежками більш суворих протиепідемічних заходів, аби убезпечити здоров’я оточуючих. Наприклад, невакцинована людина певної професії, яка по роботі контактує з великою кількістю людей і може їх заразити, повинна перейти на дистанційну роботу або на якісь інші посади, на яких вона не наражатиме на небезпеку інших.
Що стосується епідемічних показань, то це більш складне трактування. Скоріше за все, йтиметься про обмеження можливості відвідування необов’язкових соціальних інституцій. Інституції, які працювали під час локдауну (продуктові магазини, аптеки, банки, поштові відділення) будуть відкритими для всіх, а решта – тільки для тих, хто вакцинований.
Однак запроваджувати обов’язкову вакцинацію можна лише тоді, коли буде виконана "домашня робота" з належної урядової комунікації. Як можна домогтися злагодженої співпраці щодо участі в національній вакцинації з простою людиною, яка займається фізичною працею, взагалі не розуміє епідеміології та біології, якщо чиновники не змогли збудувати злагодженої співпраці із професорами і лідерами думок в охороні здоров’я?
Зокрема, потрібно донести людям, що цінність вакцин не у відсутності ускладнень. Вакцини не можуть бути абсолютно безпечними – завжди є рідкісні ускладнення, а також смерті. Це неможна заперечувати. Однак цінність у кількості збережених життів та, імовірно, зменшенні кількості непрацездатних (через постковідний синдром).
Пропаганда вакцинації спіткнулася і падає через те, що раніше стверджували, що щеплення створює неможливість захворіти. Але наукові сумніви, які висувала низка експертів, зараз підтвердилися: вакцинація не виключає можливості захворіти!
Вакцинація не захищає від зараження повністю – вона лише знижує важкість перебігу хвороби та зменшує ризик померти.
Ідея щодо примусу проходження до громадських місць із "зеленим паспортом", тобто паспортом вакцинацій, повинна бути переглянута. Те, що Ізраїль пропагував у січні-лютому, для нас у вересні буде застарілим, бо змінився світ, наука і вірус. Зараз уже доведено, що рівень виділення інфекції вакцинованою людиною може бути таким самим, як і не вакцинованою. Тобто, якщо ми запускаємо на концерт, у торговельно-розважальний центр, кінотеатр тощо за "зеленим паспортом" і тих, хто вакцинувався, і тих, хто здав ПЛР-тест, ми наражаємо тих, хто здав тест, на небезпеку підхопити інфекцію від вакцинованих, які виділяють вірус.
Крім того, вакцинація не позбавить нас необхідності носити маску. Скоріше за все, вакцинація стане питанням особистої гігієни і скорочення видатків уряду на лікування, а от протиепідемічні заходи, в тому числі носіння масок, залишаться для суспільства задачею виживання. Бо інакше в тому ж кінотеатрі, де зібрали тільки вакцинованих, одні вакциновані будуть інфікувати інших вакцинованих, якщо вони сидітимуть без масок та інших протиепідемічних заходів.
читайте такожЧого чекати вакцинованим від "Дельти"
Інше питання – чи є в Україні вакцина у достатній кількості, щоб держава мала право зобов’язувати вакцинуватися людей, а якщо вони відмовляються, то обмежувати їхні можливості? Це болюче питання. На початку серпня розрахунки прогнозували: у нас закінчується вакцина. Залишків Moderna вистачало на 14 днів, AstraZeneca і Pfizer були під резервом лише для другої дози. Тільки вакцини Coronavac було вдосталь. Зараз пішли нові поставки, тож ми ще трохи протягнемо. Ми весь час балансуємо на межі: розганяючи швидкість вакцинації і залучаючи нових людей, ми щоразу виходимо у зону прогнозів, за яких залишки вакцини от-от закінчаться. Але нові поставки з часом перекривають цей дефіцит.
Через те, що попередня влада зруйнувала протиепідемічні інститути, протиепідемічні заходи у нас майже не вживаються весь цей час.
У нас вводяться тільки локдауни – як крок визнання провалу дій попередніх місяців. Тому традиційно у нас є два "цапа-відбувайла": місцева влада і громадяни. Тож наша перспектива така: локдауни на місцевому рівні і обмеження для населення (мовляв, сам громадянин, який не вакцинувався, ускладнив своє життя і свої маршрути).
Звичайно, і локдауни, і обмеження шляхів поширення інфекції збережуть життя, однак це найбільш грубі і несистемні заходи з тих, які можуть бути використані.
Є більш розумні і дешеві заходи, але їх не запроваджують. Бо є традиція доступу певних груп лобістів і чиновників до бюджетів з протиепідемічних заходів і вакцинальних комунікацій. І ці групи, звісно, нічого не хочуть змінювати. В результаті страждають тільки громадяни і бізнес.
читайте такожХаотична вакцинація в Україні: кого прирікаємо на смерть
Скоріше за все, далі Україна рухатиметься за таким сценарієм: локдауни будуть, але запроваджуватимуть їх місцеві влади, бо центральна влада намагатиметься усунутися від відповідальності. Але місцева влада не хотітиме, щоб страждав їх бізнес і надходження до місцевих бюджетів. Тому повториться той сценарій, який був навесні, коли місцеві чиновники просто "домальовували" віртуальні ліжка в лікарнях. Якщо на картах уряду є місця в лікарнях – немає підстав оголошувати місто чи область "червоною зоною". У підсумку регіон може тижнями перебувати в "жовтій" чи "помаранчевій" зоні, і всі бізнеси працюватимуть, хоча ситуація в регіоні давно потребуватиме більш жорстких обмежень.
Навесні через "віртуальні ліжка" справжні пацієнти не могли тижнями знайти хоча б одне місце, щоб госпіталізуватися. Знаю від лікарів і волонтерів жахливі історії: доводилося людей із поганими прогнозами знімати з апаратів ШВЛ, щоб звільнити апарат для більш молодих, які мали більшу ймовірність одужати. Хоча уряд спростовує це, насправді таких випадків були десятки в регіонах України.
Як діятимуть обмеження для певних категорій невакцинованих громадян (транспортників, працівників підприємств громадського харчування тощо)? На практиці таку людину будуть переводити на дистанційну роботу або в інші підрозділи, або скорочуватимуть. Ця норма закладена в наше законодавство ще за радянських часів, де закріплювалося існування груп професій, у яких є зобов’язання перед суспільством щодо стану здоров’я. Логіка в цьому є, це важливий і потрібний інструмент, який рано чи пізно доведеться застосовувати.
читайте також"Пандемія" неминуче відгукнеться справжньою епідемією психічних розладів
Адже першочерговими є інтереси суспільства. Якщо одна людина може ненавмисно вбити кілька сотень людей, наприклад, невакцинований і непротестований водій маршрутки, то, звичайно, потрібно обмежити його можливості зробити це. Ми ж не продаємо зброю в переходах чи супермаркетах, бо вона вбиває. Тим більше, не продаємо вільно гранати... Бо розповсюдження вірусу можна порівняти з дією не стрілецької зброї, а саме гранати. Невакцинований і непротестований експрес-тестом на антигени офіціант може виділяти віруси. І відвідувачі кафе будуть день за днем дихати повітрям, в якому через неперебудовану вентиляцію зависає аерозоль із вірусами.
Отже, вакцинація важлива, бо призводить до скорочення смертей, госпіталізацій та економії державного бюджету, але вона не зупиняє виділення вірусу. Бо вакцинована людина виділяє стільки ж вірусу, як і невакцинована. Тому нам потрібно відроджувати протиепідемічні інститути, запроваджувати широке тестування, змінювати вентиляцію, слідкувати, щоб були ізольовані інфіковані люди, розслідувати їхні контакти і т.д. Простими рішеннями тут не відбутися ніяк.
Вадим Арістов, стратег, інфекціоніст, консультант з управління змінами, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
