1. Путін не може домогтися поразки України військовими методами і хоче підірвати її зсередини. Росії, щоб намагатися продовжувати наступальні дії, потрібна мобілізація. Путін категорично не хоче її проводити. Справа навіть не тільки в тому, що нова хвиля мобілізація дестабілізує ситуацію в суспільстві і вдарить по економіці. Для Путіна вона буде визнанням остаточного провалу його стратегії "СВО", тобто визнанням слабкості, чого він боїться найбільше.
2. В Україну вже пішов новий потік західної зброї, влітку будуть літаки. Новий закон про мобілізацію дозволить збільшити чисельність української армії. Російський наступ уже застопорився. Найімовірніше, до осені маятник війни хитнеться в інший, проукраїнський бік, що зробить неминучою нову хвилю мобілізації, до якої Путін, як я писав вище, морально не готовий.
У цій ситуації Кремль зробив ставку на підрив політичної стабільності в Україні.
3. Для цього агентура Кремля цілеспрямовано розганяє пораженські настрої в Україні та на Заході. Цілком ймовірно, що ця компанія фінансується й організовується Абрамовичем і деякими іншими російськими (а також, можливо, українськими) олігархами, які сподіваються після закінчення війни вискочити з-під санкцій і знову робити спільні гешефти. Безліч нібито проукраїнських спікерів (найвідоміший Арестович, а також низка російських емігрантів) розповідають про неминучу поразку України, зраду її союзників і необхідність домовлятися з Путіним (когось купили, а хтось робить це на прохання друзів-олігархів).
4. В Україні формується проолігархічна криптопораженська партія, куди можуть неформально входити деякі українські політики і навіть силовики. Це ті, хто саботував ухвалення закону про мобілізацію, ті, хто розганяє дезу про досягнуті на початку вторгнення домовленості на переговорах у Стамбулі, від яких Україна нібито відмовилася під впливом Джонсона, ті, хто говорить про неминучість поразок і договорняк із Путіним, ті, хто таємно співпрацює з Абрамовичем і його людьми.
5. Кремль здійснює вкидання інформації в західні ЗМІ про готовність Путіна до переговорів.
Після цього Путін робить заяву про те, що він не готовий вести переговори персонально із Зеленським, якого вважає нелегітимним. Таким чином українській криптопораженській партії дається сигнал: скиньте Зеленського і ми домовимося.
6. Однак домовлятися Путін ні з якими українцями не збирається. Йому потрібна капітуляція. На практиці це означає: влаштуйте у своїй країні під час війни бардак і я візьму вас голими руками.
Нічого у нього не вийде, і ця нова криптопораженська партія буде не ефективнішою, ніж колишня, відкрита імені Медведчука. Однак гра така, мабуть, ведеться. І пильність втрачати не треба.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) - російський соціолог, один із найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної та політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агентство "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го до 2005-го року Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним із підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман у 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова Російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор численних публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він докладно розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русскій мір".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
