Досягнення замість "зради": що показало послання Зеленського до парламенту

Президент України Володимир Зеленський 1 грудня виступив у парламенті зі щорічним посланням до Верховної Ради.

Як правило, у політичних технологіях є два підходи до мобілізації виборців - позитивний, коли звертають їх увагу на щось гарне і позитивне і негативний, коли об’єднують виборців проти чогось поганого (наприклад, проти опонентів).

Чинні українські політичні лідери більшою мірою орієнтувалися на негативну мобілізацію. Згадаємо класичну ситуацію з Порошенком, у якого "Путін нападе" і постійна зовнішня загроза, внутрішня загроза на підтримку зовнішньої і все у такому контексті - тобто акцентування уваги не стільки на тому, як ти щось робиш, а на існуванні недоброзичливців і негативі від політичних опонентів.

Зеленський, ще відтоді, як йшов на президентські вибори, обрав для себе нішу саме позитивного політика. Не можна, звісно, сказати, що він нікого не обвинувачував, однак це не було основним у 2019 році. І це послання показало, що це не є основним і досі - президент продовжує себе позиціонувати як президента позитиву, тобто зосередженого на позитивних змінах та проектах, спрямованих у недалеке майбутнє. Тобто замість того, щоб присвятити значну частину промови звинуваченням зовнішніх і внутрішніх ворогів (чого хтось, мабуть, чекав від цієї промови), він, навпаки, вказував на перспективи на кшталт економічного паспорта українця, великої термомодернізації українських осель та інших амбітних проектів.

Тож Зеленський продовжив спиратися на позитивну легітимацію себе, а не на відштовхування від опонентів, яких він згадував досить мало (хіба що за винятком олігархів, але і їх більше у контексті перешкоди для розвитку України).

Саме по собі послання президента - це не той фактор, який суттєво впливає на електоральні настрої українців. Вони достатньо стійкі і не змінюються у залежності від якоїсь політичної події. Тому задача послання була не скільки у підвищенні рейтингів, а у зміні вектору політичного дискурсу в Україні. Бо зараз опозиція нагнітає "зраду", а посланням його намагалися відкорегувати і запропонувати якісь інші теми для політичного обговорення, тим самим перевести його у більш врівноважену площину, а не лише суцільного негативу.

Однак певною мірою на це працює закон про подвійне громадянство, про який також сказав президент, тому що ця ідея може бути популярна серед тих українців, які постійно проживають за межами України, яким, наприклад, потрібне місцеве громадянство для роботи, але вони не хочуть поривати усі зв’язки з Україною. Звісно, не факт, що закордонний електорат буде прихильним саме до Зеленського, бо тут мова йде здебільшого про те, щоб дозволити подвійне громадянство, але не для країни-агресора, тим паче, що у разі ухвалення це навряд чи стане масовим та електорально значимим явищем.

читайте такожЗеленський ще не пішов ва-банк, але ставка вже близька до показника "все або нічого"З іншого боку, Зеленський, згадуючи у посланні про Путіна, декларує свою готовність до перемовин, але тут є один нюанс, про який не треба забувати. Адже донедавна усі спроби України провести відповідні переговори із російським керівництвом зривалися через позицію саої РФ - Росія вигадувала безліч причин того, чому їх не можна провести, висувала вимоги щодо виконання складових Мінських домовленостей, або ж наполягала на особистій зустрічі Путіна з Зеленським, де не обговорюватимуть питань Донбасу.

Саме через це Зеленський і пішов у певний наступ, викликаючи Путіна на перемовини - так само, як колись викликав Порошенка на стадіон. Навряд чи на це буде якась реакція Росії, адже вони продовжують і надалі гнути свою лінію, але Зеленський цією згадкою прямо вказує на те, що Банкова готова до різних варіантів.

Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред