Два роки безупинного російського "ядерного карнавалу", що далі?

Останні понад два роки - це період безупинного російського "ядерного карнавалу". Ледь не щотижневі погрози від якогось російського посадовця калібру алко-медведа. Періодичні "перевірки готовності". Заяви пропагандистів про "ядерний попіл". І от тепер - "навчання". Навчання "нестратегічних" ядерних сил. Тобто, говорячи простою мовою, це навчання застосування тієї самої "тактичної ядерної зброї", якою нас лякають уже дуже давно.

Цього разу, аби показати, що "все дуже серйозно", росіяни наповнюють інформаційний простір картингами з "ядерними іскандерами" та іншими атрибутами загрози.

Загалом, якщо ми прослідкуємо логіку повернення росіян до згадок про ядерну зброю, то вона проста. Тільки виникає загроза, що Україна одержить якісь можливості для посилення своїх позицій на полі бою, росіяни знову дістають із шухляди "ядерну лякалку". Характерно, що поки Конгрес не міг вирішити питання про допомогу для України, росіяни особливо питання ядерної зброї не педалювали.

Рекомендуємо:

"Путін ірраціональний": Зеленський висловився щодо ймовірності ядерного удару РФ

Що ж відбувається зараз? Зараз у США інтенсивно обговорюється питання дозволу для України. Нещодавно Голова Комітету Палати представників США в закордонних справах республіканець Майкл Маккол розкритикував Білий дім за обмеження щодо використання силами оборони України американської зброї.

Нарешті у самих США почали говорити, що ця заборона - це абсурд, бо вона, фактично, є схваленням для росіян перетворювати прикордонні українські області на випалену пуску та накопичувати сили для відкриття "нових фронтів" на будь-якій прикордоннній ділянці.

З точку зору війни - це все немає жодного сенсу. Але, очевидно, це те, що має прив'язку до політичної лінії "деескалації", яку вперто продовжує гнути адміністрація Білого дому.

Сенс її полягає у відірваних від життя уявленнях, що "ескалацією" можна керувати, її можна обмежувати, локалізувати, перетворювати на щось кероване. А саму війну можна розглядати як своєрідні шахи, у яких сторони ходять почергово згідно до заздалегідь визначених правил.

Проблема у тому, що у реальному житті нічого такого немає і близько. Ще 2022 року американці заперечували надання Україні сучасних західних літаків, бо це ж "страшна ескалація". Але зрештою виявилося, що, коли росіяни почали масово застосовувати КАБи, то літаки - це уже просто необхідність для здійснення оборони. Але час на їхню інтеграцію у ЗСУ було втрачено. І тепер його доводиться наздоганяти.

Звісно, росіянам логіка "деескалації" дуже подобається. Вона на практиці означає, що це саме вони визначають, де і у якій формі буде здійснюватися ескалація. Вони ж не обмежені нічим, то чому їм перейматися "ескалацією"?

Абсурдність ситуації лише посилюється з часом. Мало того, що росіяни все ще мають набагато більше грошей (дякуємо за ефективні санкції), так Україна все ще штучно обмежена у засобах, аби стримувати противника, у якому перевага у всьому (від кількості людських резервів і до авіації). Тому про це уже говорять у Конгресі, а значить, що, по мірі наближення до виборів у США, можуть бути ухвалені і рішення.

Росіянам це не подобається, тому вони дістають стару "ядерну шарманку", та починають грати звичну мелодію. Чим довше "деескалаційна гра" триватиме - тим їм вигідніше.

Власне, ще від початку повномасштабного вторгнення росіян наші "західні партнери" обрали стратегію, яка офіційно називался "не дати програти Україні", або "росія не повинна перемогти". У перекладі з офіційної-західної-дипломатичної, це означає "нічию", "збереження обличчя путіну", "домовленості", "заморозку" і т.д., а перш ніж це все могло відбутися - мала статися "стабілізація" та "патова ситуація".

Відповідно, весь цей час нам відміряють допомогу, аби ми, не дай боже, не програли, але й щоб не почали раптом перемагати, бо останнє теж для "стабілізаторів" виглядає не дуже. Раптом російське керівництво відчує якусь неймовірну небезпеку для себе і вирішить почати ядерну війну? Або просто візьме, та й розвалиться? Таке не потрібно. Потрібен поетапний транзит, "перестройка" та вільні ринкові відносини.

Одна проблема. На практиці всі ці схеми працювати відмовляються. І як тільки максимально стримаєш Україну, вона починає програвати, бо супротивника не стримує ніщо, і він, як не крути, має значно кращий потенціал. У першу чергу - по грошам, а гроші - це основне для будь-якої війни.

Прагнучи до реалізації умоглядної формули "не виграти - не програти", партнери України завели її у дуже скрутне становище. Тому скоро доведеться або повністю відмовлятися від "червоних ліній", або вирішувати купу нових проблем, які, до речі, "західні друзі" створили самі собі цілком з власної волі.

Ну не вийде загнати цю війну в схеми, моделі, правила. Російська сторона веде тотальну війну, а Україна - екзистенційну. Для обох сторін немає нічого важливішого за цю війну. Які тут правила?

Але росіяни, звісно, хочуть ще потішитися від того, як "деескалатори" в'яжуть руки українцям, а тому повертаються до гри "а от ми можемо і тактичну ядерну зброю застосувати - ми і навчання проводимо". Важко сказати, як саме це подіє цього разу. Донедавна ядерним шантажем росіянам вдавалося домогтися, щоб якась зброя не надходила, якась затримувалася і т.д. Можливо, цього разу буде подібна ситуація.

Але факт залишається фактом. Загнати цю війну у "правила" не вийде, забезпечити сценарій "не виграти - не програти" теж. Це просто умоглядний, теоретичний конструкт, що не має відношення до реальності. Яким би він не був привабливим для наших "друзів". Вибір все ж доведеться робити.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред