З якою метою озвучуються ініціативи про проведення референдуму ми можемо лише здогадуватися і це може знати лише той, хто переконує у його доцільності президента. Але референдум в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає підстави для проведення референдуму і його призначення.
Зокрема, Верховна Рада призначає референдум про зміну територій України і ні про що інше. На території України у розумінні Конституції мається на увазі не така зміна, яка потягне порушення суверенітету та територіальної цілісності України. Простіше кажучи, мова може йти про гіпотетичне приєднання інших територій. Тобто мова не може йти про втрату Україною територій шляхом референдуму, бо референдум щодо цього взагалі не допускається.
Ще одна підстава - призначення президентом референдуму у тому разі, коли парламент ухвалив зміни до Конституції, що стосуються I, III або XIII розділів Основного закону. У тому разі президент призначає всеукраїнський референдум для затвердження закону, попередньо ухваленого парламентом.
Ну і третій варіант - коли президент проголошує референдум за народною ініціативою. Тобто коли для цього зібрано підписи трьох мільйонів українських громадян і не менш як по 100 тисяч підписів принаймні у 16 областях України. Але такий референдум де-факто не може мати прямих наслідків, бо на ньому не ухвалюють рішень, які одразу підлягають обов’язковому виконанню. Крім одного-єдиного винятку - скасування якогось закону або його окремих частин. В усіх інших випадках рішення доведеться ухвалювати парламенту, але і його ніхто не може змусити ухвалити певне рішення, адже парламент - це політичний орган.
Та й намагання провести якийсь референдум в умовах воєнного стану виглядає, м’яко кажучи, неконституційно, тому що частина 2 статті 157 Конституції чітко говорить, що в умовах воєнного стану зміни неможливі. А вибори і референдуми, відповідно до закону про режим воєнного стану, не проводяться.
Гіпотетично воєнний стан можуть скасувати, але ми маємо розуміти, що наслідком цього буде те, що загроза для державної незалежності минула і усі ризики, які до того проголошувалися указом про запровадження воєнного стану, зникли.
читайте такожПоразка Росії наближається, і її не врятують ні сирійці, ні потішні білоруські військаКрім того, це також означатиме відновлення усіх без винятку прав і свобод громадян, дія яких була зупинена, відновлення можливостей для юридичних осіб. Це можна вважати і сигналом для міжнародних партнерів про те, що Росія не становить небезпеки для України, а також тут постає питання репарацій Україні. Тож гратися у скасування воєнного стану не потрібно.
А ті, хто пропонує такі ініціативи президенту України - це свідомі провокатори, які свідомо підставляють президента і штовхають його на неконституційний шлях. І нічого доброго країні такі помічники президента точно не роблять.
Зараз ці розмови про референдум йдуть по тому ж шляху, як це відбувалося упродовж двох останніх років:
- Вкидання інформації;
- Перевірка реакції суспільства;
- Відповзання.
Україна наразі знаходиться на другому етапі.
Загалом я досить скептично ставлюся до результативності перемовин з Росією, адже вона, здебільшого, залежатиме від успішності Збройних сил України і опору українського народу агресору. Але відмовлятися від переговорів теж не варто, бо українська сторона своєю участю у переговорах засвідчує, що вона вживає всіх можливих і неможливих заходів для того, аби протидіяти агресору. І їх треба продовжувати, принаймні, доти, поки українська сторона не вижене агресора зі своєї території і коли вже на останньому етапі не постане питання відшкодувань Україні за ту шкоду, яку заподіяла РФ через вбивства українців, каліцтв, знищення інфраструктури, будинків тощо.
Так само мало що вирішать і прямі перемовини Путіна і Зеленського. Результативність цих переговорів зводиться до нуля, бо до чого можна домовлятися, якщо Росія поставили Україні ультиматум з шести пунктів, кожен з яких є для нас абсолютно неприйнятним.
І жодні компроміси тут неможливі. Бо нав'язування Україні другої державної мови, обмеження ЗСУ або права на укладання Україною різних міжнародних угод і вступу до міжнародних організацій - це посягання на загальновизнані норми міжнародного права. І йти на поводу у Росії тут неможливо, тим паче коли Росія ставить питання про визнання Криму російським чи "незалежність ЛДНР".
Відповідно, єдиним предметом для пошуку компромісу може бути лише те, в який спосіб Росія забере свої війська з України. І як тільки Україна отримає краще озброєння, це може стати переломом у війні і тоді багато речей можуть стати реальними.
Адже цілком можливо, що Росія таким чином намагається виконати дві мети - спровокувати розкол у межах України та посварити нас із Заходом - США, Великобританією, Польщею, Литвою.
Андрій Магера, ексзаступник голови Центральної виборчої комісії, заслужений юрист України, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
