Отже, в так званих ЛДНР з 23 по 27 вересня пройдуть "референдуми" про приєднання до РФ. Аналогічне дійство найімовірніше буде організовано і на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей. Можуть навіть спробувати щось подібне зробити в селах Харківської області, які залишилися під окупацією.
Те, що сьогодні вже 20, і "голосування" пройде навіть без ширми подібності на електоральний процес, Путіна не бентежить. Він поспішає і намагається максимально підняти ставки? І тому є кілька причин:
1. Шантаж з використанням тим енергоносіїв, радіаційної загрози, дестабілізації ринку продовольства не дає результатів.
2. Зона впливу РФ і її політична вага почали танути. Це наочно продемонстрував форум ШОС, який став холодним душем для Путіна. Навіть "найближчі союзники" почали дрейф від Росії. Якщо цей процес не зупинити, через 6-8 місяців може бути пізно. Зупинити можна було б демонстрацією сили - успіхами на фронті. Але там все сумно для Росії.
3. Російська агітаційна машина так і не змогла пояснити населенню, що сталося в Харківській області. Зручної "формули поразки", яку можна представити як "перемога", нема. Більше того, навіть теза про "передислокацію" вже розвалилася: окупанти заявляли про стабілізацію по річці Оскол, але ЗСУ вже давно форсували цю водну перешкоду.
4. На цьому тлі необхідно "кинути кістку" радикалам. А, з іншого боку, дати образ "перемоги" для населення. Формат якогось аналога "Кримнаша", на думку кремлівських технологів, може спрацювати.
5. Спроба змусити ЗСУ почати нову фазу наступу дещо раніше запланованого (протягом найближчих 2 тижнів) і, тим самим, створити передумови для часткової невдачі кампанії. Це дозволить спробувати повернути ініціативу і згладить негатив від провалу на Слобожанщині.
6. Якщо позитиву за п.5 немає, то оголошення територій "своїми" створює передумови говорити вже не про "СВО", а про "війну". Мовляв, Україна "атакувала" РФ і, як наслідок активізувати мобілізаційні заходи.
7. Це "година Ч" для тих, хто називає себе союзниками Росії. ОДКБ, як мінімум, Білорусь. Та ж теза: РФ оголошує території "своїми" і заявляє про атаку "російської території", намагаючись задіяти пункти договору про колективну безпеку.
8. Референдуми створюють нову тему "запрошення до розмови", принаймні, частина держав ЄС. Росія погрожує масштабуванням "конфлікту" (як війну досі називають ряд політиків) і намагається почати обговорення як "не допустити цього".
Одним словом, Путіну потрібна заморозка війни з позитивним порядком і компроміси з боку України. Логіку вже пояснював. Коротко повторю: стабілізація свого становища (влада), відновлення боєздатності і підготовка до наступного етапу. При цьому розрахунок, що "заморозка" викличе політичну кризу в Україні і зменшить обсяги зовнішньої підтримки. Відповідно, можна повертатися до теми війни через 5-6 місяців, але вже з іншим балансом сил.
Однак, в реальності вибір у Путіна між поганим і дуже поганим. Нічого не робити — означає очікувати чергового ляпаса від ЗСУ, бачити зростання невдоволення радикалів і втрачати імідж "воєначальника, вождя".
З референдумом теж ризик. Пропустити черговий удар від ЗСУ, наприклад, відразу після оголошення результатів "за Росію" — масштаб (і ефект від) такої поразки буде в рази більшим, ніж те, що вже спостерігали у Харківській області.
І, нарешті, є ще один аспект. А якщо шантаж і підвищення ставок не спрацює? Зовсім. Тобто РФ оголошує про "приєднання", але на діалог ніхто не йде, окупацію і "зростання території Росії" не визнають. ВСУ завдає ударів. РФ просить допомоги у ОДКБ і ... отримує відмову. Погодьтеся, країнам Центральної Азії, Вірменії зовсім не з руки влазити в російську авантюру.
Залишається Лукашенко? Кремль буде тиснути, розуміючи, що втягування Лукашенка частково вирішить питання часу для проведення мобілізації. Але і там є свої "але". Зокрема, оглядка на позицію Туреччини (а Ердоган може і не визнати "референдуми". Точніше, найімовірніше не визнає) і Китаю (для якого така авантюра теж виглядає "не дуже красиво"). І, нарешті, є така річ, як настрої всередині країни. Лукашенко прекрасно розуміє, що залізти глибше в російську авантюру означає створити реальну перспективу втратити владу досить швидко. А можливо і життя.
І ось такий варіант (з відмовою ОДКБ і невизнанням) означатиме для Путіна крах. Тут і тепер. Бо політична конструкція зовнішнього впливу РФ, яку створювали роки, розсиплеться. А Кремль продемонструє нездатність мобілізувати на своєму боці навіть держави, які сприймалися як російські сателіти. Вдалі дії ЗСУ на тлі таких процесів будуть схожі на забивання останніх цвяхів у труну з "трупом" сприйняття РФ як "імперії" або, навіть регіонального лідера (не кажучи вже про статус глобальної держави).
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
