Оскільки Зеленський та путін на днях публічно задекларували взаємовиключні "мирні плани", в яких немає й натяку на компроміс, значить ще повоюємо. На жаль, головним чином на території України і коштом українців.
Правильні декларації Президента, на жаль, ніяк не розвʼязують головний виклик, перед яким наразі постала Україна. І це не брак зброї чи фінансів – це критичний брак мотивації воювати в тих, ким сьогодні силоміць поповнюють українське військо.
Одне з питань, на яке в мене (і далеко не тільки в мене) немає відповіді – логіка використання іноземних найманців та працівників в Україні. Масова мобілізація українських чоловіків та еміграція українських жінок вже створили дефіцит робочої сили на ринку праці. Сьогодні Forbes написав: "Нині 74% компаній в Україні відчувають дефіцит кадрів, йдеться у дослідженні ринку праці, проведеному Європейською Бізнес Асоціацією (ЕВА). Цей показник значно підвищився порівняно з попередньою оцінкою, зокрема 55% – восени 2023 року."
Логічно, що поки Захід вливатиме в українську економіку десятки мільярдів доларів, попит на робочу силу породжуватиме пропозицію з боку іноземних працівників. Невдовзі десятки тисяч іноземців з бідних країн заполонять українське будівництво, виробництво, агропромисловий сектор тощо. Вони отримають дозвіл на проживання в Україні, але жодного обовʼязку – її захищати.
Оскільки природа не терпить порожнечі, в умовах тривалої війни вони почнуть поступово заміщати українських чоловіків, які гинуть та отримують каліцтва на фронті. Згодом чоловіки-іноземці стануть особливо привабливими для українських жінок, оскільки з ними можна планувати своє життя на роки вперед: їх не мобілізують і не відправлять в невідоме. Так до сімейних трагедій, повʼязаних з масовою еміграцією українських жінок до Європи, додадуться тисячі змішаних родин, повʼязаних з появою в Україні цілого прошарку іноземних працівників, що не підлягають мобілізації.
Якщо війна затягнеться, це суттєво змінить культурний, релігійний та мовний ландшафт України. А головне створить в українських чоловіків, які не рвалися на фронт захищати батьківщину, але потрапили на передову, відчуття якоїсь фундаментальної несправедливості: в Україні безпечніше та перспективніше бути іноземцем, аніж громадянином...
Повторюсь, все це за умови, якщо війна затягнеться на роки і фронт вбиватиме та калічитиме все нові і нові тисячі українців.
Альтернативою такому розвитку подій є легалізація та створення максимально сприятливих умов для роботи ПВК в Україні, промоція служби в ЗСУ серед іноземців та економічне бронювання, яке дозволить економічно успішним субʼєктам послати замість себе на фронт іноземного найманця.
Якщо вже миру на обрії не видно, давайте думати, як воювати так, аби війна не звільнила Україну від українців...
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
