Підпишіться 
Вихід нового роману Дмитра Глуховського "Реєстрація" розколов російськомовну аудиторію: одні побачили в книзі точний портрет воюючої Росії, інші - карикатуру емігранта на тих, хто залишився. Соціолог Ігор Ейдман, який багато років досліджує путінізм як соціальну систему, стає на бік перших: на його думку, письменник зафіксував реальний людський тип, для якого війна стала лише черговою обставиною виживання. Публікуємо колонку автора мовою оригіналу.
Роман Дмитра Глуховського "Реєстрація" не можна розглядати з точки зору "високої літератури". На мій погляд, він написаний у жанрі фізіологічного нарису, основною метою якого є наочне зображення певної соціальної групи, її способу життя, середовища проживання, засад, цінностей і взаємовідносин.
У XIX столітті сам Достоєвський не гребував цим жанром. Його класики - Гліб і Микола Успенські, Слепцов та інші письменники "натуральної школи". Серед авторів, ближчих до нас за часом, у цьому жанрі написано деякі твори Фрідріха Горенштейна.
У романі Глуховського головними героями фізіологічного нарису стали умовні "прості росіяни": нестоличні, небагаті, не надто інтелектуальні й освічені люди, що становлять більшу частину російського суспільства. Саме їхню психологію в контексті війни, пропаганди та соціальної системи путінізму досліджує Глуховський.
На мій погляд, у нього непогано вийшло. Багато хто критикує Глуховського, мовляв, він створив карикатуру на росіян, якісь штучні, вигадливі образи. Мені так не здалося. Наскільки я пам’ятаю, приблизно так спілкуються і поводяться "прості росіяни", така в них система цінностей, взаємин і поглядів на світ.
Вони не лиходії, ні, просто живуть базовими потребами, згідно з пірамідою Маслоу, все життя борються за виживання, гарують або крадуть заради того, щоб ці базові потреби задовольнити.
Не випадково головні герої роману Глуховського - жінки. Саме вони - основа соціуму "простих росіян", його становий хребет. На жінках лежить головне навантаження, саме вони відповідальні за виживання сім’ї. Чоловік у цій системі координат цінний сам по собі, він зробив жінці послугу вже тим, що живе з нею. Звісно, бажано, щоб він ще й заробляв гроші. Усе інше - зокрема, завдання переконати чоловіка заробляти й приносити зароблене в сім’ю - це завдання жінок.
"Прості росіяни" позбавлені саморефлексії. Їм до цього немає діла. Вони ледве забезпечують базові потреби своїх сімей: у житлі, у побутовому комфорті, у поїздках на відпочинок, у елементарних розвагах, намагаються поставити на ноги дітей. Причому якщо вони ці потреби задовольняють, то не переходять на вищі щаблі піраміди, до творчої самоактуалізації, а, як кажуть у Росії, "нажертися не можуть", займаються наживою й оточують себе демонстративною розкішшю. Адже про інші форми успіху вони просто не знають.
Ці люди не мають ані часу, ані сил, ані культурних навичок, щоб якось осмислити навіть те, що відбувається з ними самими, не кажучи вже про свою країну, її злочини, війни, хамське ставлення до власних громадян.
Коли почалася війна, вони сприйняли її як даність, як природне явище, і розглядають у контексті своїх звичних завдань задоволення матеріальних потреб. Раз вона все одно сталася, непогано б на ній заробити - іпотеку закрити, машину купити або кинути ненависну роботу. Жодної емпатії до українців у них, звісно, немає. Це чужі люди. А вони звикли, що чужі - вороги: якщо не ти їх - то вони тебе, кожен бореться за свій шматок хліба.
І в їхньому світі немає місця культурі, чомусь високому, духовному, абстрактному, позаматеріальному й позамиттєвому. Вони серйозно цікавляться лише тим, що безпосередньо фізично стосується їхнього матеріального життя. Решта - фон, картинка з телевізора. Етику замінює готтентотська мораль: добре - це коли ти їси сусіда, погано - коли сусід їсть тебе.
Культура, етичні принципи формуються в родині. Але їхні батьки такі самі. Вони не можуть передати якісь культурні цінності та ідеали своїм дітям, які ростуть, як Мауглі, у кам’яних джунглях російських міст.
Замість культури батьки, двір, школа, армія передають новим поколінням набір архаїчних традицій, звичаїв, соціальних практик і норм.
В основі цього "російського адата" - культ сили та права сильного, зневага до культури й інтелігентності як до ознак слабкості чи дивацтва, правовий нігілізм, сексизм, домострой, насильство щодо жінок і дітей, ксенофобія, сприйняття будь-яких "інших" як загрози, сприйняття власного безправ’я як норми, а прав і свобод - як нікчемної іноземної вигадки. Не тільки "прості росіяни", а й правлячі силовики та сам Путін живуть і діють за цим адатом.
Жінці цей адат насамперед наказує вийти заміж, соромно бути самотньою, без чоловіка жінка неповноцінна.
Чоловік повинен домагатися силового домінування над жінкою, сім’єю, оточенням, бути крутішим за інших самців, інакше він "не мужик".
Це не виключно російські, але характерні для патріархальних племен уявлення.
Тож якої реакції на загарбницьку війну можна було очікувати від "простих росіян"?
Про особу: Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) - російський соціолог, один із дослідників путінізму як соціальної та політичної системи, чиї праці найчастіше публікуються.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агентство "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" та Всеросійському центрі вивчення громадської думки (ВЦВГД).
У 2010 році став одним із підписантів опозиційного листа "Путін має піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман у 2014 році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016 році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова Російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор численних публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соціальних мережах. У своїх матеріалах він детально аналізує сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скріпи" та "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
