Великобританія активно висловлюється на захист України та начебто має намір відправити сюди 600 своїх військовослужбовців. Британія активізувалася не зараз – її послідовна позиція щодо Росії лишається незмінною вже не одне десятиліття. Там чудово розуміють, що таке Російська Федерація і російська зовнішня політика. Варто згадати хоча б вбивство Литвиненка на початку нульових років, видворення російських шпигунів із Лондона тощо. Тож позиція Британії є цілком послідовною.
Те, як зараз Великобританія поводиться щодо України, є ознакою того, що на Заході дедалі більше розуміють, що наша держава є форпостом, який захищає від російської агресії майже весь західний світ. Ця логіка бере гору.
Крім того, спрацьовують і певні особисті моменти. Адже коли прем’єр-міністр Борис Джонсон був міністром закордонних справ Великобританії, він бував у Києві, і йому розповідали в деталях про все, що відбувається між нами і Росією. Тож він знайомий із ситуацією і очно, і заочно через інформацію від своїх спецслужб. Тобто Джонсон дуже добре розуміє, що означатиме для Заходу і західної цивілізації втрата України.
Тому це – ознака того, що на Заході все-таки є політики, які мислять тверезо і розуміють, що не можна обмежуватися "стурбованостями", а потрібно переходити до практичних речей, які можуть реально допомогти у протистоянні Росії.
Звісно, у Британії цілком прагматичні інтереси щодо України: демократична Україна, вмонтована в західний світ – це дуже практичний інтерес, у тому числі й для британського бізнесу.
При цьому не варто думати, що Сполучені Штати повністю поступаються Британії своїми впливами на Україну. Подивіться хоча б на останню подію українсько-американських відносин – візит Кулеби до Вашингтону та підписання оновленої Хартії, а також на конкретні кроки, які вживає адміністрація Байдена щодо України, а саме – військову допомогу, яка надходить і буде надходити.
Все це свідчить про те, що вісь Вашингтон-Лондон починає реально працювати, причому дуже злагоджено, бо одна країна тут доповнює іншу. В підсумку ми отримуємо те, чого не могли дочекатися в попередні роки – не заяв, а реальних дій. І реальні дії говорять самі за себе.
читайте такожФілантроп чи завойовник: чому Велика Британія взялася за Україну
Тож тут йдеться не про конкуренцію між США і Британією за вплив на Україну, а про доповнення Вашингтону і Лондону, які допомагають Україні та своїм прикладом стимулюють інших.
На превеликий жаль, у континентальній Європі таких країн, як Британія, насправді дуже мало.
Зараз йдеться про те, що Британія може відправити в Україну близько 600 своїх військовослужбовців. Поки що офіційного підтвердження цих намірів немає – є лише повідомлення таблоїда The Mirror. Попри те, що цю інформацію подав таблоїд, такі витоки відбуваються не випадково, і вони слугують двом цілям:
- по-перше, попередити потенційного нападника, що він матиме справу з іншою якістю спротиву, а Британія – ядерна держава, й тому не варто ризикувати;
- по-друге, це сигнал українському суспільству, що воно не залишиться наодинці з ворогом.
Тобто відправка Британією військовослужбовців матиме і практичний, і символічний ефект. І я думаю, що Британія справді надішле в Україну свій контингент, бо такі повідомлення просто так назовні не випливають.
читайте такожДопомоги чекати не варто: чому в разі наступу Росії Україна залишиться сама
Отже, вряди-годи у деяких західних лідерів все-таки є поняття про цінності. Не кажу в даному випадку про багатьох європейських лідерів, у яких цих цінностей, виявляється, немає – є лише бажання заробляти, заробляти і ще раз заробляти. А британо-американська вісь демонструє, що поняття цінностей для них чогось варте. Невипадково Байден говорить про те, що найголовнішим сучасним викликом є боротьба демократії з тоталітаризмом, і очолює цю боротьбу. Демократична Україна на одному боці барикад з іншими демократичними країнами, а не друга Білорусь, є важливим ідеологічним і практичним елементом у цій боротьбі. Адже Україна – це найбільша країна в Європі за територією, і вона важлива в якості майбутнього простору безпеки для демократичної Європи. Це і практичний момент, і ціннісний. Для Британії і США це важливо.
Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру дослідження Росії, колишній міністр закордонних справ України, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
