Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що Україна хоче продовжити чинний контракт із Газпромом про транзит російського газу на 15 років. Та Росія на це не хоче йти по одній простій причині: у неї інші наміри – обнулити Україну по транзиту раніше, ніж закінчиться термін дії чинного договору. Поки що таке продовження угоди в плани Росії не входить.
Однак, згідно з німецько-американськими домовленостями, відомими як домовленості Байдена і Меркель від 21 липня цього року, нові переговори між Нафтогазом і Газпромом щодо нової угоди про транзит газу, як мінімум, на 10-річний період повинні були розпочатися не пізніше 1 вересня. Але жодні переговори так і не розпочалися.
Зрозуміло, що Росія не є стороною цієї домовленості між німцями та американцями, і в даному випадку Меркель виступала гарантом того, що Росія сяде за стіл переговорів з Україною, і Газпром із Нафтогазом домовлятимуться, принаймні розпочнуть ці переговори. Та нічого такого не сталося. Хоча німці навіть призначили спеціального уповноваженого уряду Німеччини з цього питання Ґеорґа фон Вальдерзее. Але росіянам від цього ні холодно, ні жарко. Американці теж призначили відповідальну особу: у Держдепі це був Дерек Шолле, і зараз таким представником є Амос Хокштайн. Та знову ж таки Росія все це ігнорує і буде ігнорувати, оскільки у неї інша мета.
Росія вважає, що зараз час грає на неї: чим ближче зима, тим холодніше в Європі, а, значить, Європа, зокрема, Німеччина, будуть більш зговірливими. Тим більше, ера Меркель добігає кінця. І якщо навіть якісь символічні зобов'язання у Путіна перед Меркель були, то тепер Меркель немає – зобов'язань немає. Так само і американсько-німецькі домовленості для росіян не мають обов'язкової сили.
Тож росіяни чекають остаточного обнулення канцлерства Меркель. А далі буде новий канцлер, і не зрозуміло, як будуть складатися відносини Росії з новим урядом Німеччини. Новому уряду росіяни пропонуватимуть інші підходи. Підходи – не нові: вирішення питання Північного потоку-2, а потім – все решта.
Тому, звісно, зі свого боку Україна повинна нагадувати про те, що має бути укладена нова угода. Але, разом із тим, ілюзій щодо доброї волі росіян не потрібно мати. Звісно, якщо Євросоюз, зокрема, Німеччина, займуть жорстку позицію щодо ПП-2 як проекту, що не відповідає європейським інтересам і принципам, тоді Росії не буде куди діватися, окрім як продовжувати угоду з Україною або підписувати нову.
Власне, так це було і в 2019 році, коли Газпром підписав нову 5-річну угоду з Нафтогазом не тому, що у нього була якась добра воля, а тому що у нього була безвихідна ситуація – росіяни не змогли вчасно добудувати Північний потік-2.
читайте такожТехнічна затримка: чому запуску Північного потоку-2 вже не завадити
Зараз ситуація така сама – ПП-2 добудований, але його не можуть ввести в експлуатацію.
Втім, до закінчення терміну дії чинного контракту ще три роки. Тому росіяни намагатимуться тягнути час з тим, щоби уникати якихось довгострокових зобов'язань.
У 2019 році Нафтогаз теж хотів, щоб контракт був не 5-річним, а, як мінімум, 10-річним, але вийшло так, як вийшло. Терміни, які називає Шмигаль – 15 років, звісно, малореалістичні, Росія на це навряд чи піде. Але й пропонувати угоду на три роки було б неправильно: завжди треба наполягати на більшому. Не буде 15-річної угоди – буде 10-річна. Можна було вимагати і більшого терміну, тому що частина довгострокових контрактів Газпрому з європейськими компаніями укладається до 2038 року. Якщо є довгострокові відносини із покупцем, значить, мають бути довгострокові відносини і з країною, через яку йде транзит цього газу. Але це не було в інтересах Росії.
Я думаю, десятирічний контракт міг би бути підписаний у 2019-му, якби не некомпетентне втручання Банкової в переговорний процес, який доволі майстерно в той час вівся Нафтогазом.
читайте такожПлан Кремля: спершу "замикаємо" газ на ПП-2, а потім шантажуємо "європейських друзів"
Звісно, нашим інтересам відповідає збереження транзиту, але нашого бажання недостатньо. Потрібно задіяти серйозні важелі впливу. Єдиний важіль впливу і тоді, і зараз – це позиція США. Вона й тоді була визначальною, й лишається такою і зараз. Тому значною мірою все залежатиме від того, наскільки жорстку позицію займуть США.
Росія зараз достатньо серйозно проявила себе в Європі, в результаті дедалі більше європейців "прокидається" від летаргічного сну і починають бачити, що Росія займається газовим шантажем. І це теж нам сприятиме. Але сподіватися на якусь добру волю з боку РФ не доводиться.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з питань енергетики, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
