Геополітична шизофренія: Україні пора визначатися

З 2014 року пишу про нашу геополітичну шизофренію: Торгуємо з тими, з ким не дружимо. Дружимо з тими, з ким не торгуємо. Торговий партнер номер один перед війною - Китай. Стратегічний союзник номер один - США. Укладаємо договори вільної торгівлі з купою країн, а в структурі експорту скатуємося до простого сировини та напівфабрикатів.

Отже, біржевих товарів, для яких зони вільної торгівлі взагалі не потрібні. Ці ЗВТ лише відкривають наш внутрішній ринок для імпорту, збільшуючи торговий дефіцит. Оголосили курс на євроінтеграцію, але так і не зрозуміли, що ЄС - це не клуб сировинних країн, тим більше аграрних.

Рекомендуємо:

Вступ України до Євросоюзу обійдеться в 186 млрд євро - The Times

Не вірте мені, повірте польським фермерам, які анонсували блокування доріг по всій країні на знак протесту проти імпорту зерна з України. Як заявили організатори протесту: "Ми боремося за те, щоб сімейні ферми взагалі могли функціонувати. Ми не можемо конкурувати з Україною, тому очікуємо, серед іншого, ввести квоти, які існували до війни. Українське зерно має йти туди, де йому місце - на азіатський або африканський ринок, а не в Європу".

На мою думку, нам потрібно визначитися. Якщо ми хочемо бути сировинною аграрною країною, наш формат взаємин з ЄС повинен будуватися за типом Норвегії. Торгуємо своїм зерном по всьому світу і захищаємо митами внутрішній ринок, як Норвегія торгує рибою, нафтою та природним газом.

А якщо хочемо стати членами ЄС, нам доведеться підвищити економічну складність, як мінімум, до рівня сучасної Туреччини. Створити конкурентоздатну промисловість і навчитися виробляти товари, які популярні на європейському ринку. Проблема в тому, що так важко у нас не думають. Для політиків тема євроінтеграції перетворилася на казку Шахерезади з 1001 ночі, яку вони розповідають електорату, щоб залишатися при владі. А електорату не до таких складних питань, тут б хоч би вижити...

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред