Україні нададуть статус кандидата в члени Євросоюзу. Власне, з цим і був передусім пов'язаний візит до Києва президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера Німеччини Олафа Шольца, голови ради міністрів Італії Маріо Драгі і президента Румунії Клауса Йоганніса. І дуже правильно, що їх звозили в Ірпінь, де вони на власні очі побачили наслідки навали орди і те, з чим має справу Україна.
Україна стане кандидатом у члени ЄС, принципове рішення вже ухвалено. Останнє слово скаже Європейська рада 23-24 червня.
Безумовно, в статусі кандидата можна перебувати дуже довго. Наприклад, як Туреччина – з 1999 року. Але, тим не менш, це буде серйозний крок і політична перемога Зеленського: це покаже, за що ми боролися, заради чого були ці руйнування і страждання людей.
Інше питання – що стоїть за цим рішенням про надання Україні статусу кандидата в члени Євросоюзу, і чи не є це солодкою цукеркою до гіркої пігулки.
Втім, після відвідин Ірпеня розмови про "мир в обмін на території" (те, до чого підштовхували Київ Драгі і Макрон) закінчаться. Побачивши той жах і кошмар, який принесла Росія в Україну, у європейських лідерів не повернеться язик умовляти українське керівництво піти на поступки Москві. Хоча останній місяць все йшло до того, що Україну схилятимуть до кандидатства в члени Євросоюзу в обмін на мирне врегулювання конфлікту з Росією.
Але ж мир в обмін на території – це дуже нехороший мир, який рано чи пізно знову призведе до війни, оскільки Росія в своїх амбіціях уже не зупиниться. Коли Москва відчуває слабкість (а в плані Драгі чітко простежуються слабкість і небажання зазнавати витрат), вона йде далі. Так, війна в Італії і Франції поки що далеко, але такі відносини з Кремлем, як у лідерів провідних країн ЄС, умовно називаються так "думав, що продав душу дияволу, але ти її подарував".
Однак за день візиту в Україну багато попередніх планів європейських лідерів зазнали змін.
"Гірка пігулка" могла бути тільки такою, тому що сісти за стіл переговорів з агресором, який захопив 20% нашої території, означатиме поступитися Росії, розуміючи, що вона прийде за рештою територій. Путін однозначно не зупиниться. У лютому в Кремлі запевняли, що Росія не збирається нападати на Україну, ніякої війни не буде, потім нас переконували, що ніякого захоплення українських територій не буде, а сьогодні у Росії вже зовсім інша риторика – там не вщухають розмови про референдуми і приєднання Запорізької та Херсонської областей до РФ. Все це з головою видає справжні наміри Кремля.
При цьому очевидна різниця між позиціями Британії і старої Європи. Британія підтримує жорстке силове протистояння і вважає, що Україна повинна не стримувати російську агресію, а завдати військової поразки Росії, оскільки це – найкоротший шлях до миру. Водночас лідери Франції, Німеччини та Італії вважають, що Путіну потрібно "зберегти обличчя" і умиротворити агресора. Таким чином, ми спостерігаємо намічений розкол Європи – на Англосоюз і Євросоюз.
Втім, достатньо політичної волі і розумних аргументів українського керівництва, щоб Україна могла відмовитися від цієї "гіркої пігулки", і їй за це нічого не було. Поїздка з європейськими лідерами в Ірпінь була дуже грамотним ходом – вона зніме багато питань. Так, учорашня заява Макрона про те, що Франція підтримує відновлення територіальної цілісності України, включаючи Крим, дуже знакова. Очевидно, годинні бесіди Макрона з Путіним не додали аргументів на користь російської позиції. Макрон порівняв побачене в Україні зі словами Путіна про український націоналізм і агресивну націю та переконався в тому, що це були лише віртуальні конструкції. А от зруйнований Ірпінь – більш ніж матеріальний, як і могили жителів цього міста, яких закопували прямо під під'їздами на клумбах, тому що неможливо було їх поховати по-людськи. Матеріальне завжди бере верх над віртуальним.
Тому європейці не зможуть виставити Україні таку формальну умову – якщо не сядете за стіл переговорів із Путіним, то не буде і статусу кандидата в члени ЄС. Це може хіба що звучати непублічно, за лаштунками. А от публічно від України вимагатимуть реформ, боротьби з корупцією, встановлення верховенства права і т.д. тобто всі ті вимоги, які стояли перед Україною і раніше. Адже навіть програма післявоєнної відбудови України, про яку говорять, вимагатиме прозорості використання виділених грошей, щоб вони не потрапили в якийсь черговий схематоз.
читайте такожДуже скоро Росії доведеться скреготати зубами і плюватися отрутою
Якщо говорити про те, що на практиці дасть Україні статус кандидата в члени ЄС, то потрібно виділити два моменти.
По-перше, це – горезвісний цивілізаційний вибір. Відтепер двері Європи для України будуть прочинені. Це означатиме і збереження безвізу, і великі можливості для нас, і якщо не розпростерті обійми, то більш доброзичливе ставлення до України. Наприклад, Туреччина, яка є кандидатом в члени ЄС, цілком комфортно себе почуває в Європі, незважаючи на те, що не є членом ЄС.
По-друге, економічно Євросоюз тепер буде більш зацікавлений у підтримці України, в інвестуванні в неї і її відновленні, ніж раніше.
Нам завжди висували масу вимог щодо членства в НАТО і ЄС, але за великим рахунком це завжди геополітичні рішення. Оскільки якщо брати такі країни Євросоюзу, як Болгарія чи Чорногорія, то у них з корупцією теж не все гаразд, але є політичне рішення, яке відводить на другий план всі інші заперечення. Схоже, що в ЄС все-таки є такий консенсус і щодо України.
читайте такожЯк не допустити перетворення Байдена на Шольца через страх перед Путіним
Надалі отримання членства в ЄС буде залежати від нашої внутрішньої політики, від стану справ в економіці, від фінансової та податкової політики, антикорупційної політики, ситуації з верховенством права. Якщо Україна буде адекватна стандартам ЄС, то і отримання статусу кандидата в члени ЄС не буде відмазкою і порожньою формальністю. Якщо ми, як Туреччина, підемо особливим шляхом, то це буде чергова грамота в рамочці, що роками висить за спиною в чиємусь кабінеті.
Реакція Росії на отримання Україною статусу кандидата в члени ЄС не змусить себе довго чекати. У неї тільки один механізм реагування – прагнення знищити українську державу. Недавній "викид" Медведєва, який запитав "А хто вам сказав, що через два роки ще буде існувати Україна?", показав справжні цілі російського керівництва. Що у Кремля на думці, то у Медведєва на язиці і в Твіттері. Тому руйнування України – це основний вектор. Кремль буде робити все, щоб Україна залишалася в положенні сірої зони – території між Європою і Російською імперією.
Та й весь план спеціальної військової операції був заточений на те, щоб, змінивши владу в Україні, повернути її в єдиний економічний простір з Росією приблизно взимку – напередодні сторіччя формування СРСР – і підписати новий союзний договір. Ймовірно, зараз Москва припускає, що проверне все це з окупованою частиною України. У будь-якому випадку, від своєї ідеї фікс – створення СРСР 2.0 – Путін не відмовився, незважаючи ні на що.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
