У Москві влада зірвала виставку до сторіччя Андрія Сахарова. Чиновники відмовилися узгодити цитати вченого і правозахисника.
В принципі, їх можна зрозуміти. Андрій Сахаров належить до тієї частини російської спадщини, яка надзвичайно незручна для сучасної Росії. Він встиг побувати в опалі за життя, а тепер опинився в опалі посмертно.
Тому що для російської держави вигідний лише один Андрій Сахаров. Той, що створював водневу бомбу. Той, що вивчав керовану термоядерну реакцію. Той, що доктор наук, академік і тричі герой Соціалістичної Праці.
І зовсім незручний інший Сахаров. Той, що підписував лист до Брежнєва із закликом не реабілітувати Сталіна. Той, що засуджував вторгнення до Чехословаччини. Той, що протестував проти репресій і їздив на процеси над дисидентами.
читайте такожРосія готує для України " троянського коня"Москві незручний Сахаров-правозахисник. Той, що був проти введення радянських військ в Афганістан. Той, якого позбавили нагород і відправили на заслання. Сахарову дозволять повернутися в Москву лише після початку перебудови. Він помер в 1989 році, не доживши два роки до руйнування імперії.
А тепер імперія воскресла. І намагається знову прибрати ім'я Сахарова з власної історії. Сучасна Росія займається всім тим, що він критикував: вторгається в інші країни, будує залізну завісу і переслідує інакомислення. Цитати радянського фізика-правозахисника на цьому тлі перестають бути історією, а починають звучати як розгромне викриття.
Втім, не Сахаровим єдиним. У дев'яності роки, коли офіційна Росія демонстративно прощалася зі своїм радянським минулим, вона впустила в свій пантеон дисидентів. Заборонені автори ставали мейнстрімом. Засекречені архіви - надбанням громадськості. На дуже короткий період замки і заборони були скасовані – і колишні ізгої були поставлені на п'єдестал.
А потім наступив відкат. У міру того, як Росія скочувалася в імперський рецидив, список "допустимих" і "ігнорованих" героїв був приречений на чергову ревізію. І цей список вже точно не вичерпується одним лише Сахаровим.
читайте такожЯкщо Росія поглине Білорусь, то Захід їй цього не подаруєЯкщо російські чиновники хочуть чистоти жанру, якщо їм до душі ідея зачистки пантеону від неблагонадійних – вони можуть викреслити звідти Довлатова. Того самого, що висміював радянську реальність і вважав Че Гевару бандитом. Навряд чи б Сергій Донатович знайшов багато відмінностей між Че Геварою і Ігорем Стрєлковим-Гіркіним, а тому Москва може сміливо відправляти Довлатова в опалу.
Можна поставити клеймо неблагонадійних на братів Стругацьких. Суцільна націонал-зрада: їх повість "Залюднений острів" прошита неприємними аналогіями вздовж і впоперек. Та й загальна атмосфера російської дійсності все більше нагадує реальність з їхніх пізніх романів.
У сучасній Росії вже не виходить бути за все хороше проти всього поганого. Прапори невіддільні від цінностей, а епоха лихоліття закінчилася. Кожен змушений давати відповідь на питання – яка сторона барикад йому ближча. І в компанії яких саме фігур з минулого йому особисто затишніше. Тих, що були за державну велич або тих, що були за свободу?
Щойно Росія обрала свій курс - її дисиденти перестали їй належати. Вони перестали бути частиною її музейного минулого, бо знову опинилися на барикадах. Їх слова і біографії вже не просто розділи в хрестоматіях – вони стали етичним камертоном теперішньої реальності. Їхні оцінки знову звучать так, ніби написані напередодні в соціальних мережах.
Творчість знову невіддільна від морального посилу, а художній твір – від позиції. Людина для держави або держава для людини? Право в силі або сила в праві? Яку ціну ти готовий заплатити за "особливу думку"?
Росія перетворюється на все те, з чим боролися дисиденти з її минулого. І тому вона знову намагається викреслити їх з історії. Промовчати, не помітити, відвести очі. Можливо, хтось у Кремлі вважає, що таким чином можна уникнути неприємних порівнянь і аналогій. Але тільки аналогії і порівняння від цього стають лише рельєфнішими.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
