Прикро, коли навіть перемога Україна у футбольному матчі стає приводом для... мовного протистояння....
Епічна перемога, перемога не проста, перемога сили духу і готовності бортися в прямому розумінні до останньої хвилини.
Гол з ударом Довбика (мова якого тепер не всім до вподоби) - це вже доданий час, тобто підтвердження "битися до останнього". І це гол не персонально Довбика - це гол команди.
Можна по-різному ставитися до футболу, та й до професійного спорту взагалі, але заперечувати, що успіхи на спортивній арені сприяють єдності нації - марно. Сприяють єдності.
читайте також"Московит": герою матчу Швеція – Україна Довбику дісталося від відомої письменниці через російськуНу, то може перемогу не варто втрачати пост-фактум?
Ще раз: перемога - єдність - сила.
Натомість: сварка - роз'єднання - слабкість.
Українську мову варто просувати. Але силою любові, а не ненависті. Силою власного прикладу, а не закликами до примусів.
На початку 90-х ціла плеяда українських футболістів, на жаль, обрала для виступів збірну Росії, а не України. Це був їхній вибір. Для нас, звісно, прикрий. Вони посилювали російський футбол замість того, щоб посилювати український. Невже хтось і досі в силу викривленого розуміння "патріотизму" хоче, що б всі російськомовні українські спортсмени виступали за російські, а не за українські команди?
Читайте також: Чат з Ларисою Ніцой на Главреді
Ті, хто (звісно з патріотичних міркувань) замість порадіти успіху футбольної збірної, нещадно критикують футболістів за те, що вони спілкуються не тією мовою, якою хотілося б критикам, чи усвідомлюють, що працюють не на єдність нації?
Ще раз: питання в аспектах, в нюансах. Українську мову слід підтримувати і пропагувати. Але так, щоб "підтримкою і пропагандою" не відштовхувати, а навпаки, заохочувати. Зневага не заохочує. Ненависть не заохочує.
Заохочують симпатія і любов.
Більше любові у "мовних питаннях" і "мовних дискусіях", пані і панове!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
