Всі, ймовірно, чули про диверсію, в результаті якої десятки тисяч жителів Берліна на кілька днів залишилися без електроенергії. У деяких будинках світло досі не відновлено.
Відповідальність за диверсію взяла на себе якась Vulkangruppe, яка оголосила себе анархічною організацією. Однак у Німеччині досить швидко звернули увагу на дивні моменти в тексті їхньої заяви. Німецькі експерти і політики, в тому числі депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер, відзначили, що німецький текст цього звернення написаний так, ніби він був перекладений, а не створений людьми з рідною німецькою мовою. Більш того, за словами Кізеветтера, зворотний машинний переклад цього тексту на російську дає більш гладкий і логічний російський варіант, ніж вихідний німецький. Це, на його думку, може вказувати на те, що текст спочатку був написаний російською, а потім перекладений німецькою.
Я знайшов цю заяву в мережі і доручив штучному інтелекту проаналізувати її на предмет можливого російського походження. Ось який аналіз видав ШІ:
Текст читається так, ніби спочатку був написаний іншою мовою, зокрема російською, а потім перенесений на німецьку і місцями не "сів" на німецьку мовну норму. Паралельно він погано збігається з типовою манерою німецьких ліворадикальних заяв, які зазвичай коротші, сухіші і більш локальні за мовою.
У тексті багато довгих, перевантажених речень з нарощуванням образів, дієслів і оцінок. Це схоже на російську публіцистичну традицію, де фраза може довго розвиватися і обростати моральними та емоційними шарами. У німецьких радикальних заявах частіше використовується рубана структура: короткі речення, чіткі тези, мінімум риторичного нагромадження.
Замість короткого повідомлення про акцію текст побудований як маніфест. Німецькі Bekennerschreiben, навіть ідеологічні, зазвичай швидко фіксують, що зроблено, чому і проти чого. Тут же ми бачимо довгий морально-філософський пролог з повторюваними образами, майже проповідь. Це ближче до жанру російськомовного політичного "звернення", де автор прагне не стільки пояснити дію, скільки задати читачеві загальну картину світу.
Багато формулювань звучать як кальки. Слова і сполучення на кшталт "імперський спосіб життя", "технологічний наступ", "акт необхідної оборони", "міжнародна солідарність" стоять у поєднаннях і з таким пафосом, які нехарактерні для німецької сценічної традиції. Створюється враження, що автор мислить в іншому мовному шаблоні і підбирає німецькі еквіваленти вже готовим ідеям.
Незвично і адресоване моралізування: вибачення перед "небагатими" і демонстративна відсутність співчуття до "багатих". Для німецьких ліворадикалів типовіше або відсутність вибачень взагалі, або формула "проти системи, а не проти людей". Тут же відчувається звернення до зовнішньої аудиторії зі спрощеною схемою "свої і чужі".
Текст охоплює занадто широке коло тем: клімат, енергетику, цифровізацію, ШІ, міграцію, світову політику, корпорації, списки лідерів. Німецькі ліворадикальні тексти теж бувають широкими, але частіше тримають одну-дві лінії і жорстко прив'язують їх до локальної кампанії. Тут виникає відчуття публіцистичного полотна, де все пов'язано з усім заради загального ефекту.
Перерахування великої кількості світових лідерів в одному ряду з однаковою інтонацією нагадує прийом російськомовної полеміки — створення емоційної "дошки ворогів". У німецькій сцені списки зазвичай або тематично обмежені, або використовуються іронічно. Тут це не сатира і не аналіз, а емоційний потік.
Також помітна термінологічна розмитість: текст коливається між технічним описом диверсії та абстрактною публіцистикою про "інфраструктури технологічного наступу". Німецькі заяви частіше вибирають один регістр — або технічний звіт, або ідеологічний текст. Змішування регістрів створює враження перекладу або компіляції різнорідних фрагментів.
Нарешті, майже відсутні типові маркери німецької ліворадикальної сцени: посилання на локальні конфлікти, конкретні ініціативи, репресії, судові справи, внутрішні дискусії. Замість цього пропонується універсальна моральна рамка і глобальний текст, розрахований на абстрактного читача "всюди", а не на конкретне німецьке політичне середовище.
——
Від себе додам: цей текст сильно нагадує продукцію російських пропагандистських структур — суміш пафосу, істерики та псевдоідеологічного словоблуддя — яку виробляють накокаїнені креативники, що працюють на АП і спецслужби. Вони самі в цьому середовищі не живуть і його не розуміють, тому фантазують на тему "як могли б говорити західні радикали". Все це типово для матеріалів, що поширюються через кремлівські пропагандистські мережі.
Моє резюме: найгучніша диверсія цього року в Німеччині - справа рук російської агентури. Можливо, в ній брали участь і якісь реальні ліві активісти, але вони діють під контролем російської влади, яка ними керує і всіляко допомагає, в тому числі складає за них маніфести, що виправдовують диверсії і спрямовані на підрив стабільності в Німеччині.
Про персону: Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
