Союз розвалився не через Афганістан і не через Перебудову. Так само і Росія не розвалиться від дефолту і від війни з Україною. Мають спрацювати ще деякі механізми, і ми маємо допомогти закрутити ці механізми.
Почнемо з простого – що стало причиною розвалу СРСР:
1. Афганська війна і страшна дідівщина в армії. Армія, як одна з головних основ будь-якої імперії почала деградувати.
Сьогодні ми бачимо в Росії багато проявів саме цього елементу.
2. Чорнобиль. Точніше тонни брехні, які вивалилися на всіх жителів СРСР про Чорнобиль.
Зараз громадяни РФ завдяки війні в Україні тільки починають розуміти, що влада їм бреше. Вони знаходяться на початковому етапі розуміння і усвідомлення брехні.
3. Низькі ціни на нафту і, як результат, погіршення загального рівня життя в СРСР.
Переддефолтний стан Росії сьогодні, падіння рубля, різке зниження доходів – це все те, що ми зараз вже бачимо.
читайте такожКлюч до перемоги України – не санкції: що призведе до краху Росії
4. Неправильні управлінські рішення, які поглибили економічну кризу (закон про кооперативи та закон про підприємства перш за все).
Поки що ми бачимо лише паростки таких рішень (бажання залити економіку рублем може спричинити ще один виток інфляції). Але, в цілому, говорити про неправильні економічні рішення ще трохи зарано.
5. Неправильні управлінські рішення, які поглибили політичну кризу (скасування 5 ст. Конституції СРСР про керівну і спрямовуючу роль Компартії, яка призвела до певної дезорієнтації еліт і, як результат, ослаблення КДБ, як головної репресивної машини в країні).
Поки що тут ми не бачимо жодних натяків на зміни. На жаль, ми маємо констатувати, що це чи не єдиний урок, який виніс Путін із 90-х: ослаблювати КДБ не можна ні в якому разі. Приклади інших імперій показують, що подібні органи, будучи часто суперкорупційними, слабнуть також у разі появи серйозного тертя в елітах. Поки що цього також немає.
6. Поява альтернативних політичних сил, особливо всередині еліт (в 80-х це поява Єльцина в РФ і сильних відцентрових рухів у Прибалтиці та на Закавказзі).
Зараз у РФ цього просто немає. Причому немає навіть регіональних еліт.
7. Зовнішні орієнтири для "нових" еліт (в 80-90 рр. був величезний пієтет перед США).
В цілому, США і Захід є таким орієнтиром, але поки немає самих еліт, які готові до політичної гри.
читайте такожЧому США дадуть Україні ще тисячі Джавелінів, але не 25 старих МіГ-29
Втім, ми зараз маємо низку додаткових факторів, які сприяють розвалу путінської Росії.
По-перше, переділ нафтового ринку світу, який розпочали США (перетворення РФ на Венесуелу та Іран). При цьому головні постраждалі – ЄС та Китай. Головні бенефіціари – США, країни Перської затоки, імовірно, Венесуела та Іран.
По-друге, продовольство, як можлива новітня зброя. Якщо до початку квітня не почнеться посівна, ціни злетять, а стабільність поставок зерна може бути порушена в 2022/23 маркетингових роках. Головні постраждалі – Китай, Індія і країни Близького Сходу. Головні бенефіціари: США, Австралія, Канада.
Таким чином, можна зробити наступні висновки.
- Зараз більшість країн із топ-економіками зацікавлені в завершенні нашого конфлікту, причому РФ, незалежно від "правил заморозки", якщо вона буде, залишиться під санкціями.
- США прагнуть не задушити, а поки лише придушити Росію.
- Тільки від нас залежить, які умови заморозки ми приймемо (всім ключовим гравцям все одно).
- РФ точно піде на ще одну ескалацію і створення гуманітарних катастроф. І наша єдина задача – встояти в найближчі 10-14 днів. На більше в РФ сил не вистачить. Хоча рівень божевілля Путіна не можна недооцінювати.
- читайте також200 рублів за долар – не межа: як у Росії ховають рубль
Що стосується перспектив розвалу путінізму, то вони наступні:
- В разі економічних помилок перші соціальні заворушення в РФ почнуться ближче до середини осені;
- Подальше розповсюдження цих бунтів залежатиме від помилок влади на місцях;
- Тільки в разі відносно широких соціальних бунтів силовики і, перш за все, ФСБ почнуть саботувати рішення центру;
- Імовірність бунту зверху і появи харизматичного лідера всередині еліти поки що вкрай низька.
Вадим Денисенко, директор Українського інституту майбутнього, політичний експерт
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред