Заяви Угорщини та Словаччини щодо припинення постачання дизельного пального на український ринок, а також погрози обмежити або перекрити постачання електроенергії, наразі не виглядають критичними для України.
Щодо дизелю — обсяги імпорту з цих напрямків були відносно невеликими, тому українські споживачі суттєвого впливу, ймовірно, не відчують.
Стосовно можливого обмеження постачання електроенергії, ситуація складніша, однак важливо підкреслити: наразі йдеться лише про політичні заяви. До моменту, поки не відбулося конкретних дій, розкручування цієї теми може лише грати на руку інформаційним операціям, спрямованим на розхитування українського суспільства.
З правової точки зору, одностороннє перекриття транзиту Словаччиною електроенергії в Україну не має під собою підстав. Це суперечить Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також нормам і правилам ENTSO-E та загалом європейському праву. Якщо діяти виключно в правовому полі Європейського Союзу, уряди не мають повноважень самовільно зупиняти такі поставки без серйозних юридичних підстав. Це означало б порушення норм внутрішнього ринку та принципів транскордонної торгівлі.
Що стосується заяв про можливий ремонт або відновлення нафтопроводу "Дружба" та припущень про те, що Євросоюз може тиснути на Україну з цього питання, то такі твердження також виглядають перебільшеними. Україна могла б уже давно перекрити цей транзит, посилаючись на одну зі статей Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
У розділі про вільну торгівлю передбачені відповідні положення. Зокрема, в угоді (йдеться, зокрема, про статтю 472) зазначено, що сторона має право вживати заходів, зокрема обмежувати або припиняти транзит енергоносіїв через свою територію, якщо це становить загрозу її національній безпеці.
В умовах війни Україна має право посилатися на фактор безпеки, адже Росія створює пряму загрозу нашій державі. Відтак обмеження транзиту російської нафти до країн Європейського Союзу, навіть без уражень інфраструктури нафтопроводу, були б абсолютно законними. Тому це чисто когнітивна війна, яку розпочала Росія з залученням своїх васалів Орбана та Фіцо.
Це ще раз свідчить про те, що жоден з цих політиків не демонструє готовності діяти в межах законодавства Європейського Союзу. Ці дві особи фактично є маріонетками Кремля, які підточують єдність Європейського Союзу і блоку НАТО. По суті, вони не мають власної суб'єктності, а повністю підпорядковані Кремлю.
Після 27 січня 2026 року, коли росіяни атакували інфраструктурний об'єкт нафтопроводу "Дружба" на НПС Броди, транзит російської нафти до Словаччини та Угорщини припинився. Ця атака по нафтопроводу, що транзитує російську нафту щорічно на суму близько 5 млрд євро не тільки є вагомою підтримкою військового бюджету РФ, але й фінансуваннням проросійських урядів у згаданих країнах.
Тому подібні дії Кремля виглядають надзвичайно дивними, якщо не розуміти принципи когнітивної війни, яку здійснює Москва проти України та Європи. Адже наразі Орбан та Фіцо звинувачують не справжніх винуватців припинення транзиту (кремлівську верхівку), а Україну, яка начебто хоче підірвати енергетичну безпеку Словаччини та Угорщини. Питання відновлення наразі виглядає малоймовірним з огляду на безпекову ситуацію.
Щодо можливих енергетичних ризиків для України, то з боку інституцій Європейського Союзу системних загроз наразі не простежується. Водночас окремі політичні лідери можуть вдаватися до кроків або заяв, що суперечать загальній політиці ЄС. Саме в цьому контексті можуть виникати потенційні ризики.
Адже головна мета всіх цих дій — сформувати образ України як ворога для внутрішньої угорської аудиторії. Це пов’язано з тим, що Віктор Орбан наразі втрачає позиції в рейтингах і поступається конкурентам. А у такій ситуації він намагається згуртувати своїх прихильників через створення образу зовнішнього ворога та апелювання до націоналістичних настроїв, і таким чином виграти парламентські вибори у квітні. Для Росії це критично, адже Орбан і Фіцо – це найбільший актив Кремля у Європейському Союзі.
Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, спеціально для Главреду
Про персону: Володимир Омельченко
Володимир Омельченко - директор енергетичних програм Центру Разумкова.
Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.
У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;
1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;
1998–2003 — НАК "Нафтогаз України", очолював напрям транспорту нафти;
2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;
з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
