Як українська операція зруйнувала російські плани

Курськ, ракети і омріяна "заморозка"

Давно хотів написати цей текст, та вчорашні обмежені дозволи бити по Росії спонукали. Тож, поїхали.

Відразу варто нагадати, якою є єдина умова справжніх перемовин про мир чи заморозку: Росія отримала по зубах настільки, що готова до перемовин, тому що далі її чекає кабзда. Точніше навіть не Росія. А один цілком конкретний дід, якому продовження війни буде погрожувати втратою влади і життя більше, ніж її завершення. До того всі розмови про мир - розмови.

Цілком можливо, ми вже близькі до моменту, коли у росіян посиплеться чи то економіка, чи то військова система. А можливо і не близькі. До того моменту ми маємо справу з трьома беззаперечними фактами:

1. У росіян більше ресурсів. Від людей до снарядів і ракет. Якщо останні два пункти ми ще можемо нівелювати, то перший - ні.

2. Ми як були андердогами у цій війні, так і лишилися. Ця ситуація могла змінитися 2022 року, але тоді наші шановні партнери трохи перелякалися нашого і власного успіху. Але тут вже немає сенсу плакати за минулим, воно вже сталося.

3. Головна перевага національної держави над імперією-автократією зберігається: ми маємо більшу внутрішню стійкість при навіть більшому зовнішньому впливі. Так, той саме "розкол" досі лишається переважно у соцмережах.

Рекомендуємо:

Для РФ під Курськом можливий провал: оголошено евакуацію відразу двох районів

В цілому відсутність помітних успіхів (ЗСУ відступали на Донбасі багато місяців до Курська), реальне виснаження, підсилене роботою російської пропаганди і місцевих покидьків дозволяв Росії просувати свій наратив про "перемовини" у вигідному для себе форматі (форматі фактичної капітуляції). Створюючи враження, що затяжний конфлікт вичерпає ресурси України та її партнерів значно швидше ніж російські.

Російський наратив базувався на міфі про "фортецю Росія", яку нібито неможливо атакувати. Удари по Курській області показали, що ця фортеця має суттєві слабкі місця. Крім того, далекобійні удари все одно підривають віру російського прости господи суспільства щодо здатності влади гарантувати безпеку навіть у віддалених регіонах.

Успішні операції на Курщині (в тому числі - оборона зараз) довели, що Україна не перебуває у безвихідній ситуації. Навпаки, демонстрація сили й здатності завдавати удари по тилових об’єктах Росії показала, що Україна може перехопити стратегічну ініціативу, якщо матиме більше ресурсу.

Нам треба скорочувати ресурсний дефіцит і у нас дуже великі проблеми з цим, але перемога Росії у "війні на виснаження" не є невідворотним сценарієм.

Так, Курська операція не зупинила росіян на Донбасі (і навіть якби залучені сили відправили на Донбас - не зупинила б), але вона як мінімум надовго відклала їх плани щодо нового наступу на Суми та Чернігів. А те, що Росія була вимушена (для позиції Росії - це саме вимушена) залучати бійців з КНДР - доводить їх вразливість навіть, здавалося б, в місті найбільшої переваги. У людському факторі.

Вчорашній дозвіл на ATACMS був визначений ще до виборів, але саме після Курську у поточній, дуже обережній адміністрації у США зрозуміли, що ці удари є частиною необхідної оборони і мають чітке стратегічне обґрунтування. Як частиною необхідної оборони є перенесення війни на територію Росії.

Ви скажете, що Трамп це все зламає і змусить наш до катастрофічних поступок? І тоді наші успіхи на Курщині будуть марними, а втрачене на Донбасі ми не повернемо. Так, такий ризик є.

Але насправді весь цей наратив про "торги за території" (в тому числі теза "маємо зберегти те що ще маємо ціною поступок") підміняє те, про що ця війна. Ця війна, власне, про суверенітет України і українського народу.

Суверенітет найкраще гарантують зброя, економіка і побудовані відносини з партнерами. І тому будь-який формат завершення чи заморозки, який обмежує перелічене - нам не ок. А все що не обмежує - можна розглянути, навіть якщо Росія збереже тимчасовий контроль над чимось, до падіння поточного режиму. Але Росію треба довести до цього "діалогу", що Курськ наблизив. Вчора це вчергове підтвердилось.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред