Які зараз настрої в Білорусі напередодні виборів? Повне відчуття апатії, як колись за радянської влади, коли людей, наприклад, заганяли на святкування 1 травня. Люди дивляться на те, що відбувається, і думають: "Ну треба - гаразд, вийдемо. Але якби нас не чіпали, було б узагалі чудово."
Усі розуміють, що виборів у Білорусі немає з 2005 року. Тоді склався негласний соціальний договір між владою і народом: влада забезпечує мінімальний комфорт - доступне житло, кредити, поїздки в Туреччину або Єгипет, - і якомога менше втручається в особисте життя. У відповідь народ не ставить зайвих запитань.
Але 2020 року цю традицію було порушено. Масові протести стали для Лукашенка справжньою травмою. Адже він звик, що вибори проходять "гладко": у 2005-му, 2010-му, 2015-му "прокотило", мовляв, чому у 2020 році все пішло інакше?!
З моменту початку протестів хвиля репресій не припиняється досі. До 2020 року в Білорусі існували три основні групи впливу: націоналісти, умовні "БССРівські" (близькі до Лукашенка), і "рускомірні" - прихильники поглинання Білорусі Росією, які становлять близько 5-7% населення.
Хвиля репресій призвела до арештів близько 45 тисяч осіб за політичними справами. За найскромнішими підрахунками, від 700 тисяч до 2 мільйонів людей покинули країну, і в основному носії національного наративу - ті, хто мріяв про вільну і демократичну Білорусь. І цей процес триває.
Люди бачать цю безнадію і безперспективність. Загалом багато хто з тих, хто більш-менш талановитий і розраховує на себе в плані створення бізнесу або влаштування свого життя на новому місці, продовжують виїжджати з Білорусі.
Лукашенко вкотре цим перейнявся, і влада Білорусі думає, що б такого шкідливого придумати, щоб ускладнити виїзд. Їй не подобається, що ті, хто вирушає на заробітки тимчасово, зрештою починають перевозити туди свої сім'ї й остаточно обґрунтовуватися за кордоном. Вони розуміють, що з країни виїжджає працездатне населення, якого і так небагато.
Згідно з оцінками, у Білорусі приблизно 4 150 000 працездатних жителів. І якщо вважати, що виїхали переважно представники активної частини суспільства, то виходить, що працювати в країні просто нікому. Ось воно, "лукашенківське щастя".
Народ буквально заганяють на акції. Якщо помітили, бюджетників змушують виходити, створюючи видимість масової підтримки - мовляв, Лукашенко не сам іде не вибори, а народ вимагає.
Судячи з усього, у Лукашенка є неузгодженість із Путіним - 2020 року він обіцяв, що більше не висуватиметься на посаду президента, і піде за "назарбаєвським сценарієм". Але події, які відбулися з Назарбаєвим, стали для Лукашенка тривожним сигналом. Він уважно це оцінив і зрозумів, що такий сценарій для нього неприйнятний.
Лукашенко створив ті самі інструменти, що й Назарбаєв: призначив себе керівником Всенародних зборів, визначивши цей орган як вищу державну структуру, формально навіть вищу за президента. Однак зараз він розуміє, що якщо відпустить ручне управління країною, то це може призвести до катастрофічних наслідків для його клану і сім'ї. Тому, схоже, він вирішив утримувати обидві посади, не випускаючи нічого з рук.
Сергій Бульба, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
