Які перспективи заборони діяльності Московського патріархату на території України? Вже є відповідний указ президента, який запроваджує в дію рішення РНБО у правовому полі. Там є певні пункти, вони зрозумілі і стосуються, по-перше, характеристики Української православної церкви та можливої заборони її діяльності, якщо буде виявлено її зв'язок з російським центром. По-друге, це розуміння того, що Україна — правова держава (про що говорив президент), а це означає, що нам потрібен відповідний закон, і ми не можемо отак просто взяти і заборонити. Для того, щоб його ухвалити, треба спочатку дати доручення Державній службі з етнополітики та свободи совісті та, відповідно, кабінету міністрів для підготовки такого закону.
Тобто у цьому рішенні РНБО є певна послідовність, але є і питання, які вже зараз виникають як у громадянського суспільства, так і у фахівців. Зокрема, про двомісячний термін, протягом якого потрібно підготувати цей проєкт закону. Для мирного часу — це цілком нормальний термін, але якщо говорити про рішучі дії, то він викликає певне здивування. Тому що вже є відповідний законопроєкт, який зареєстровано у Верховній Раді. Він недосконалий, але його, можливо, варто взяти за основу і пришвидшити цей процес, щоб не складалося враження певного саботажу. Зрозуміло, що у цій ситуації ми можемо очікувати різних рухів і противників цього рішення, тому цей закон має враховувати норми і українського законодавства, зокрема Конституції, яка гарантує свободу совісті, а також міжнародні закони. Це — певна межа, яку ми повинні враховувати.
Що це означає? Згідно чинного законодавства України, релігійні організації можуть існувати і без права юридичної особи, тобто перебувати поза реєстрацією. Цей закон може передбачати заборону діяльності на всіх рівнях, як з реєстрацією, так і поза нею, а далі виникає проблема майна. У випадку державної власності з боку держави розриватимуться договірні стосунки, а от у випадку громад, коли ми розуміємо, що люди вкладалися, збирали кошти, будували храми, можуть виникнути проблеми. Те саме і з майном (включно рухоме), бо що з ним робити — це також питання, і все це має бути прописано у законі. Тобто є дуже багато складних ситуацій, які будуть виникати.
Оскільки свободу совісті ми заборонити не можемо, свідомість людей залишиться. Відтак УПЦ МП будуть намагатися продовжувати свою діяльність, через що ми можемо стикнутися з проблемою нелегального існування цієї церкви, тобто підпілля. Як це, наприклад, було під час існування Радянського Союзу, коли церква була єдиним підпіллям, яке існувало протягом усього часу, і з цим нічого не могли вдіяти навіть спецслужби. А це означає, що потрібно працювати і зі свідомістю людей.
Крім того, заборону діяльності також можна вважати меседжем до самої УПЦ МП, яка протягом тривалого часу не могла до кінця вирішити, чи є вона церквою українського народу. Ми це бачимо і по тих заявах, які були зроблені, і по нерішучих кроках відʼєднання від Московського патріархату, по тих моментах, які ми бачили у їхній літературі, що вилучила СБУ під час обшуків. Зокрема, там були прямі тексти, які стосуються якраз заперечення існування України та української ідентичності, тим самим продовжуючи ідеологію "русского мира". Ми не почули з вуст очільників цієї церкви прямого засудження колаборації, яка зафіксована серед єпископату, священників і мирян. Це — ще одна проблема, бо немає оцінки. Немає і діалогу з Православною Церквою України (ПЦУ), зі Вселенським патріархатом, УПЦ МП продовжують ту саму політику, яка є у Москві. Тобто була велика кількість питань, які ця церква мала вирішити, і от тепер терпець увірвався.
Ці два місяці їм також потрібні, аби вони якось прийшли до усвідомлення небезпеки своєму існуванню і вступили в діалог з державою, чітко проговорили усі моменти, щось визнали (бо треба визнавати свої помилки), вступили в діалог щодо можливого обʼєднання з ПЦУ із залученням Вселенського патріархату та, можливо, держави Україна. Тобто показати і собі, і світові, і державі, що УПЦ МП — все-таки українська церква, і вони остаточно розривають звʼязки з Московським патріархатом. Це — складне питання, є різні течії, і люди, які є у єпископаті, не всі хотіли б розривати ці звʼязки.
Крім того, вони можуть піти й на інший крок, сказати, що заборона УПЦ МП — це переслідування церкви, порушення прав і свобод. І, таким чином, підтверджуючи меседжі, які йдуть з Росії щодо гоніння "русской православной церкви". Так УПЦ МП може спробувати стати церквою-мученицею, і налаштовувати своїх вірян на те, що вони є справжньою, істинною церквою, бо їх гонять за Христа. А це — якраз євангельська істина. Зрозуміло, що їх не за імʼя Христа заборонятимуть, але оскільки свідомість людей окупована, вона реагуватиме на сигнали у проповідях та виступах своїх очільників, священників та вірити їм.
Ігор Козловський, спеціально для Главреда.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
