Яку ціну платить ворог на фронті?

Тиждень до нового року, чотири тижні до початку формалізації дискусій, які йдуть неофіційно. Для підсумків року ще рано. Поки що варто налаштувати фокус. Бо рівень білого шуму зашкалює.

Для цього є кілька наочних навчальних посібників. Перше: Сирія. "Дамаск за 3 дні". Наслідок внутрішнього обвалу. Саме той сценарій, який сплять і бачать для України в Москві (і не тільки, тому що це багато чого б спростило). Країна розірвана і повністю підпорядкована волі зовнішніх акторів. Так, мільярд відмінностей. Але. Нерозумно ігнорувати те, що збігається.

Друге: Грузія. Наочний розрив між владою і суспільством. Наочна трансформація за 16 років після війни. Все було на виду, реаліті-шоу. Третє: Молдова. Не секрет, що вже понад два роки існує технічна можливість прикінчити російський гнійник у "ПМР". Біда в тому, а що далі? Влада Молдови, орієнтована на Європу, практично відкрито говорить: реінтеграція Придністров'я автоматично призведе до перемоги підконтрольних РФ сил на будь-яких мінімально демократичних виборах. Ліквідуємо ПМР - втрачаємо Молдову - отримуємо на порядок масштабніший головний біль. І не тільки ми.

На цьому тлі збуджена громадськість раптово виявила Героя України товариша Бойка. І все як завжди. Товариш Бойко - це Дід Мороз, йому спасибі сказати треба. Він приніс великий подарунок.

Рекомендуємо:

Путін хоче "закидати Європу ракетами": тривожний прогноз нової війни РФ

Подарунок у тому, що товариш Бойко спровокував зіткнення реального світу і світу, в якому правлять швондери і погоничі шакалячих експресів, що стали володарями умів для фейсбучних мас. У липні я написав пост про наслідки рішень із перейменуваннями. Уже є сигнал у Харківській області. Є зворотні перейменування в Дніпрі. Щодо Одеси і так усі знають. Уся ця метушня - створення бази під політичний реванш руками тих, хто в кращому разі практикує серійні удари головою в штангу. А в гіршому - спеціально шкодить. Коли невдоволення буде з приводу одного, а кристалізація - навколо наочного.

За останні місяці я переспілкувався майже з трьома сотнями бібліотек, з десятками - розгорнуто. Лояльні громадяни, всі хочуть українські книжки (дика потреба), скаржаться на однакові проблеми. Але до одних св. Миколай приходив два з половиною тижні тому, а від інших тільки пару днів як пішов. В одних корейська орда за парканом. А в інших - злі рольники і некрасиві спекуляції навколо теми ексгумацій.

Фронт стоятиме, поки не розсиплеться тил. На фронті ворог платить непомірну ціну. А в тилу почувається привільно. Тому що багато тих, хто не визначився: важливіше зберегти велику країну і великий народ чи плекати наркотичну залежність від відчуття власної правоти і уявної моральної переваги на 15 секунд?

Кремль до кінця зими зможе тиснути на фронті в нинішньому режимі, намагаючись взяти максимум і спровокувати обвал. А коли не вийде, у нього буде залізобетонний мотив влаштувати короткий перепочинок, щоб ми самі себе загризли. Особливо, якщо таки під якимось соусом (тиском зовнішніх сил) на осінь спробують організувати якісь вибори (наприклад - місцеві). Але ж Москва ще навіть не почала по-справжньому розгойдувати через вкидання про нібито ідеї на "переговорах". Уявіть, наприклад, таку подачу. Якийсь тулуб із Москви заявить: ми припинимо обстрілювати Харків/Одесу/Нікополь/Кривий Ріг..., якщо там введуть другу регіональну мову. Але ж заявлять ще й не таке. І на заході віддзеркалять. І провідні українські ЗМІ це все затягнуть всередину. Товариш Бойко вам підказує, що буде далі.

Якщо вилучити російські/російськомовні книжки, але не організувати роботу з оновлення фонду - це гірше. При тому, що вартість наповнення книжками - мікроскопічна за нинішніх часів. На землі величезний дефіцит конструктивного всеукраїнського позитивного порядку денного на тлі якогось божевілля конференцій із презентаціями в Києві. Розрив реальності одразу на кількох рівнях, унаслідок чого армія й оборона загалом може опинитися поза фокусом більшості.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред