Колишній помічник російського президента Владислав Сурков на днях опублікував статтю "Куда делся хаос? Распаковка стабильности", де серед іншого зазначив: "Росія буде розширятися не тому, що це добре, і не тому, що це погано, а тому що це фізика". Якщо вже мова зайшла про фізику, то, мабуть, я трошки краще за Суркова вчився у школі і добре пам’ятаю, що всі речовини і фізичні тіла при охолодженні звужуються і зменшуються, а не розширюються. Більша частина Росії географічно розташована в холодній зоні, тож їй уже давно треба було починати звужуватися.
Загалом, є елементарна історична логіка. Штучний проект, яким був Радянський Союз, буквально за кілька років до розпаду виглядав міцним і нерушимим, але й він розсипався. Така сама доля невдовзі чекає і на Російську Федерацію. Тому що внутрішні протиріччя в Росії наростають, а ресурсів для утримання всіх частин країни разом стає дедалі менше. У підсумку навіть такі колись слухняні республіки як Татарстан та Якутія, які завжди мовчали, сьогодні починають вголос нарікати.
Колись на прощання одному дуже високому китайському урядовцю (не буду називати його прізвища, але він входить у двадцятку найвизначніших китайських політиків), якого мені довелося приймати, я сказав жартома: "За мир, дружбу і взаєморозуміння на українсько-китайському кордоні". На що він мені дуже спокійно відповів: "Ви собі навіть не уявляєте, як це близько до нашого плану сторічного геополітичного розвитку".
Тож ці заяви Суркова – по Фрейду: людина видає бажане за дійсне, тобто, коли те, що відбувається, абсолютно протилежне тому, чого б хотілося, людина намагається хоча б на словах приглушити дійсність бравадою. Ця бравада аж надто часто проглядається в російській політиці.
Однак Путін уже зробив все можливе і неможливе для того, щоб Росія стала настільки неприйнятним суб’єктом для об’єднання й консолідації, що ці плани можна реалізувати тільки неприродним способом – шляхом війни. Та й те домогтися цього можна лише на короткий період. І це буде лише послаблювати саму Росію.
Путін через "п’яті колони" намагався добитися того, щоб потрібні йому території потрапляли під усе більший та більший вплив Росії. Але він втрачає цей інструмент. В результаті сьогодні та сама слухняна Вірменія, явно розраховуючи на російську підтримку, обирає прозахідного прем’єр-міністра, а не відверто проросійського.
Тому логіки в цих словах Суркова поза Фрейдом не надто багато.
читайте такожСРСР 2.0 замаячив на горизонті: чи почнеться війна в Білорусі
Підкреслюю, у Росії немає шансів природним способом домогтися розширення. Більше того, зараз більш імовірним виглядає роз’єднання і деструкція РФ. Тому Росія вдається до неприродних способів досягнення своїх цілей: війни, плетіння інтриг, гібридної агресії та інших брутальних методів.
Саме в такий спосіб Росія може зараз підкорити собі Білорусь, яка дедалі більше нагадує "Западный федеральный округ РФ", а не окрему державу. Але й без цього, без таких дій Москви, Білорусь і так була підконтрольна Росії: вона завжди була б дружньою щодо РФ й ніколи б не вдалася до жодних агресивних дій щодо Москви.
А зараз у Білорусі запущений механізм стиснутої пружини. Як тільки помре Путін, Білорусь вистрілить, як пружина – відштовхнеться від Росії дуже швидко й піде від неї набагато далі, ніж ті країни, які сьогодні явно не є проросійськими. При цьому зовсім не важливо, хто буде в Білорусі при владі – Лукашенко чи новий демократичний лідер. А Путін скоро помре, не буде він вічно жити – у пеклі мусить бути свято, чорти зачекалися, казан уже розігрітий.
Щодо країн Балтії у Путіна також є апетити. Ну то й що? Ці країни регулярно Путіну дають по морді, і він нічого зробити не може, тому що ці країни – члени НАТО.
читайте такожВ Росії просто так ворони не каркають: навіщо була стаття Медведєва і заява Пєскова
Залишається Україна, з якою Росія грається і плете проти неї інтриги. Але спроба підкорити Україну силою буде дуже болісною для РФ, тому що українці чинитимуть опір, і це буде надто дорого коштувати. Звісно, Росія може поперти на Україну, але повномасштабна наступальна операція виглядає проблематичною для неї. Це може бути лише гібридний наступ із руйнуванням військової інфраструктури та більшим тиском на Україну. Але взяти Україну під контроль Росії не вдалося у 2014 році, коли у нас не було навіть армії, а влада не була сформована. Москва була впевнена, що це захоплення вдасться само собою, але так не сталося. Тож насправді Росія не є аж настільки сильною.
Плюс вагомим є фактор міжнародного тиску на Росію. Зверніть увагу, хто заговорив про неприпустимість агресивних дій РФ щодо України та її нападу – навіть старі союзники Росії такі як Франція та Італія. За Україну зараз, як не дивно, у світі готові заступитися більше, ніж у 2014 році. Міжнародна спільноту зараз почала розуміти, що собою насправді являє Росія і які загрози несе.
Тому плани Росії щодо України також безнадійні.
Виходить, Вірменія сьогодні дрейфує від Росії, Молдова – теж, Білорусь на стиснутій пружині поки що під контролем, але колись рвоне, Центральна Азія також на межі.
читайте такожНебезпечне захоплення Сталіним: чому Росія котиться в Тартарари під гучні фанфари
Щодо Центральної Азії, нагадаю, що існує Шанхайська організація співробітництва (ШОС), де реально головує Китай. Свого часу на Душанбінському саміті ШОС протягнули гарантії безпеки для центрально-азійських країн – Росії туди не можна. Путін хоче і пробує – спробував якось здійснити гібридну атаку на Казахстан, намагаючись провернути той самий сценарій, що й на Донбасі: там почали з’являтися якісь "туристи" і захоплювати органи влади, але Казахстан всіх тих людей швидко перестріляв, не церемонився. І коли Росія почала обурюватися та кричати, що вона прийшла захищати російськомовне населення, Китай пояснив, що їй цього робити не треба. І Росія заткнулася.
Апетитів у Росії багато, але задовольнити їх їй не вдасться.
Ця стаття Суркова – це по Фрейду розповідь про свої "нічні мрії".
Таким чином, Росії не світить не те, що розширення – їй би зуміти зберегтися в тих кордонах, в яких вона є сьогодні. Хоча "нічних мрій" у Москви багато, зокрема, вона марить відновленням впливу в межах колишнього Радянського Союзу, але з огляду на сказане вище сподіватися на це не варто.
Крім того, у Росії часто говорять про те, що вона збирається відновити свої впливи в межах Варшавського договору. Якби світ остаточно збожеволів, і почали б розвалюватися альянси, то Росія могла би спробувати замахнутися на це. Але це було б таке перенапруження, після якого Росія сама б розвалилася ще швидше. Та все одно Путін намагається вбивати клин між членами ЄС і НАТО, розсварювати їх. Зокрема, так він діє зараз по відношенню до Польщі. Однак на Заході, на щастя, всі консолідуються і підтримують Польщу. Тобто план Путіна не спрацьовує.
Отже, у Путіна є і мрії про відновлення Варшавського договору або Радянського Союзу, і спроби їх реалізувати, але толку з того жодного. Тож на завершення тут можна додати лише одне: "Мечты, мечты, где ваша сладость? Ушли мечты – осталась гадость".
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
