Климовський розкрив сигнал Валдая: "Путін" попросив, щоб його не вбивали

Поки Кремль шукає спосіб повернутися за стіл переговорів із Вашингтоном, його пропаганда плутається у власних визначеннях - від "укронацистів" до "київського режиму". Історик і публіцист Сергій Клімовський аналізує, чому валдайська промова "Путіна" звелася до обережних натяків, навіщо Лавров просував в ООН буклет про Бучу і що стоїть за раптовим жалем щодо вбивства Алі Ларіджані. Публікуємо думку автора мовою оригіналу.

"Путіна" змусили виступати 1 жовтня на Валдаї 3,5 години, зокрема й тому, що кремлівцям було прикро - усі світові лідери тусувалися на "високому тижні" в ООН, а цей сидів удома. Тому спочатку 25 вересня його відправили виступити на XII міжнародний форум об’єднаних культур у Петербурзі, а потім у Валдай, оскільки з форумом були свої проблеми.

Визначною подією "об’єднання культур" стала доповідь "Спадкоємці Геббельса: фальсифікація подій у Бучі та криваві інсценування київського режиму", видана у вигляді буклету на 21 сторінці. Його автор - Максим Григор’єв, штатний громадський діяч із Громадської палати, створеної Єльциним як дорадчий орган при президенті РФ. У березні 2005 р., після "Помаранчевого" Майдану, Путін перетворив її вже на самостійну громадську організацію, а не при президенті. Сенс палати - узгоджувати діяльність державних органів із суспільством та залучати до цього громадян. Щоб уникнути підозр, що до неї призначають "зверху", у першій статті її статуту записали: "палата формується на основі добровільної участі громадян" - і жодного примусу.

Але громадський діяч має десь працювати, і голова палати Григор’єв працює директором "Центру історії СВО" та головою "Міжнародного громадського трибуналу щодо злочинів українських неонацистів" - він виконує кілька функцій одночасно. Оскільки Лавров вручив буклет Гутеррішу й вимагав розглянути це питання в ООН, посилаючись на слова військового міністерства РФ, що під час окупації Бучі "жоден місцевий житель не постраждав", то "путін" опинився в безглуздій ситуації.

Ідіотизм посилювався тим, що Лавров заявляв – "Гутерріш, який відходить від нас, плутається у свідченнях щодо Бучі", грубіянив ООН без обмежень, а від буклету віяло поляками в Катині та фіктивними німцями. У ролі "німців для биття" тепер США та ЄС, які підтримують "неонацистів". Усе це затіяло відомство Лаврова, щоб відвернути увагу від теми окупованих Олешок і голодомору, влаштованого там ра**истами, але потрапило в засідку Рубіо, який заманював квитком на "Путіна" в Маямі. Лавров згадав, як рік тому зірвав зустріч із Трампом у Будапешті, і зрозумів: якщо він зараз назве Рубіо та Трампа нацистами або покровителями нацистів, то випаде з вікна прямо в Нью-Йорку, а Небензя надішле до Москви щохвилинний звіт про його політ.

У результаті не тільки Лавров, а й уся кремлівська рать опинилася перед надзвичайно складною дилемою вибору між "нацистами" та квитком до гольф-клубу до Трампа. Оскільки вони обрали квиток, то "Путін" вже не міг під приводом "об’єднання культур" трубити про "сонного неонациста Байдена" у Бучі. Тому перейшов до того, що РФ нібито не збирається воювати з Європою, у всякому разі цього року. "Неонацист Байден" взагалі виявився недоречним під час виборів у США, коли в Москві моляться за перемогу політичних імпотентів із Демократичної партії.

План затьмарити голодомор в Олешках темою "кривавих інсценувань" у Бучі був хороший у всьому, крім одного - не враховував динаміку переговорів із США та ізраїльський склад у "київському режимі". Це свідчить про те, що відомство Лаврова не залучене до переговорів, і вони ведуться через інші "вежі".

При цьому кремлівці ніяк не можуть вирішити свої екзистенційні проблеми з цими "неонацистами". Від слова "укронацисти" вони після 2022 року остаточно відмовилися, оскільки керівники "укронацистів" - євреї. Оголосити, що армія РФ звільняє Україну від єврейського гніту, у Москві не наважуються з багатьох причин. Називати Зеленського нацистом теж не можна - МЗС Ізраїлю протестує, і сваритися з ним теж не можна.

У результаті Зеленського подали як того, хто перебуває під впливом нацистів, і вийшло, що мета "СВО" - вивести його з-під їхнього впливу. Нерозумно й дріб’язково. "Кривавою київською хунтою" імені Порошенка його теж не назвеш через купу судових позовів Портнова до Порошенка та санкцій Зеленського від імені РНБО. Термін "кривава хунта" не підходить до Зеленського через Порошенка і, до того ж, вступає в лексичний конфлікт з міжнародним єврейством.

Тому кремлівці в муках вигадали новий термін - "київський режим". Він виявився обтічним і нагадував улюблений усіма росіянами київський торт, який треба було показати родичам як доказ, що ти справді був у Києві. Через це новий термін особливо не викликав негативу і виглядав як прихована реклама Порошенка та "Рошен". Команда Зеленського вирішила це виправити й зустріла Віткоффа та Кушнера в чорних футболках із написом "київський режим", щоб ніхто не сумнівався, хто тут режим. З гордістю подарувала їх посланцям Трампа. Вишуканий Кушнер не зміг приховати на обличчі огиду й потрясіння, на відміну від Віткоффа.

Оскільки з "київським режимом" не все гаразд, то пропагандисти кремлівців продовжують напружуватися, і вже місяць поспіль трапляється твердження, що в Україні вони воюють з "німцями", як і діди. "Глибинному народу" так зрозуміліше - він звик, що росіяни завжди воюють з німцями. Поки що німців беруть у лапки. Ймовірно, їх із задоволенням приберуть, якщо тема оприлюдненого "трампістами" листування РФ з НАТО щодо можливості повної блокади калінінградського укріпленого району отримає продовження і вийде на етап повернення Кенігсберга до рідної гавані.

Цю переписку почали "зливати" з 28 вересня, і вона набирала обертів, як сніжний ком. Через "Блумберг" також просочилася 30 вересня інформація, що на полях Генеральної Асамблеї ООН відбулася закрита зустріч представників Єгипту, Індії, Туреччини та США на тему: відновити нормальне судноплавство в Чорному морі, навіть якщо Москва проти. Сібіга підтвердив 1 жовтня факт таких переговорів та участі в них України.

Ці два "витоки" інформації про переговори, Рубіо, який махає перед носом Лаврова квитком до Маямі, передпродажний стан "Лукойлу" та "Роснефті", а також безліч інших подій, включаючи загадку президентських виборів у Бразилії 4 жовтня, призвели до того, що 1 жовтня "Путін" довго й суперечливо розводив воду на Валдайських посиденьках, якими кремлівці замінили йому виступ на Генеральній Асамблеї в ООН. Раз "Путіна" не пускають до ООН, то ми влаштуємо собі ООН на Валдаї.

При цьому "путін" постарався не загострювати гострих кутів, не згадувати "неонацистів" і обмежився лише фольклорним "Отримай, фашисте, гранату від радянського солдата", коли пояснював, чому РФ зараз інтенсивно бомбить Київ. Назвав це відповіддю за удари по НПЗ і за те, що Україна напала на РФ. Але дату нападу згадати не зміг.

Зате здивував усіх тим, що згадав про Алі Ларіджані та назвав його вбивство "великою помилкою", оскільки це був іранський політик, готовий до переговорів і компромісів. Але не сказав, хто саме його вбив. Це єдине, що справді представляє інтерес у його довгій промові, під яку хочеться помістити інтернет-тріаду - "марення, те, що він курить, і занадто багато букв".

Офіційно Алі Ларіджані вбили ізраїльтяни 21 березня, коли він заїхав до сестри в Тегерані. "Путін" не звинуватив у цьому Нетаньяху, попри те, що багато говорив про те, якою доброю людиною й політиком був Ларіджані та що він знав його особисто. "Путін" не ризикнув звинуватити Ізраїль у вбивстві глави свого стратегічного союзника, хоча формально його становище зобов’язує його кидати хоч якісь камінці в його бік на очах у "глобального Півдня".

Але причина може полягати не стільки в тому, що Нетаньяху є союзником Москви, скільки в тому, що він не причетний до вбивства Ларіджані, і "Путін" про це знає. Знає й побоюється, що його теж можуть ліквідувати свої, як і Ларіджані. Тоді це звернення до Трампа чи ще до когось: не треба мене вбивати, за певних умов я можу бути поступливим, як і Ларіджані.

У зникненні Ларіджані, який після загибелі рахбара Алі Хаменеї став, по суті, "тіньовим президентом" і вів напівтаємні переговори зі США, про які писали ЗМІ, зокрема й в Ірані, була дуже зацікавлена та угруповання в КСІР, яке двічі - у 2021 та 2024 рр. - не допустило його балотування на посаду президента. Алі Хаменеї був готовий благословити його на це, але в КСІР були проти, і рахбар відступав. При цьому Ларіджані до самого останнього моменту був його "правою рукою" і головою Ради з національної безпеки.

Він у парі з офіційним президентом Пезешкіаном мав усі повноваження та бажання, щоб швидко розвернути ситуацію на 180 градусів і підписати з Трампом ще в березні-квітні ту угоду, яку Пезешкіан підписав у ніч на 18 червня, всупереч волі нового рахбара, за якою стояли генерали КСІР. Дуумвірат ліберала Пезешкіана та поміркованого консерватора Лариджані був "золотом" центризму, яке влаштувало б дві третини іранців. Але швидкий і остаточний мир не влаштовував ані когось у КСІР, ані Нетаньяху, хай і з різних причин. Цілком імовірно, що Ларіджані біля сестри вбили члени КСІР, а Нетаньяху лише погодився взяти це на себе, щоб додати ще один "плюсик" до свого рейтингу.

Ті, хто тримає ляльку "Путін", побоюються, що Трамп, який взяв на озброєння тактику анархо-терористів рубежу XIX–XX ст., позбавить їх цієї ляльки. Частина анархістів тоді оголосила про персоніфікацію класової війни та про індивідуальну відповідальність глав держав. У рамках цієї концепції вони вбили з десяток монархів у Європі, а одного президента США вбив іспанець-анархіст через поразку у війні за Кубу та Філіппіни. Концепція мала різні відгалуження, особливо у Франції, і анархісти припинили її реалізацію лише у зв’язку із загальною мобілізацією на Першу світову війну.

Трамп почав із Мадуро, перейшов до керівників Ірану, де через їхню колективну бюрократію все виявилося складним, і гранично персоніфікував зовнішньополітичні підходи. Це дуже добре видно з його висловлювань. Трамп, як шахіст, вважає, що поставити мат королю за два-три ходи - це простіше й швидше, ніж знищувати всі фігури на дошці.

Кремлівці це зрозуміли й в умовах ескалації поспішили публічно повідомити Трампу: "Путін" може бути зручним переговорником. Це співпадає з їхнім старим наративом - не чіпайте "Путіна", його наступник може виявитися ще більшим путіноїдом.

Але схоже, що директор ЦРУ Джон Реткліфф, коли 25 серпня завітав до Москви з "банальним візитом", як назвав це Трамп, пояснив, що таким можна було лякати Обаму з Байденом, але не республіканців. Публічні висловлення жалю щодо Ларіджані були необхідні, оскільки за лаштунками Держдеп не може вільно діяти, і їх треба "зливати", як листування щодо Кенігсберга. У ситуаціях, коли переговори ведуться не через МЗС РФ, а через її СВР, це взагалі вкрай незручно.

У цьому контексті заява Ільхама Алієва на з’їзді його партії 3 жовтня про те, що у світі є дві наддержави - Китай і США, третьої немає, і Азербайджан є стратегічним союзником обох, а тюркам усього світу треба зміцнювати єдність, виглядає дуже цікавим багатозначним натяком.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред