
2 червня в Стамбулі відбудуться чергові російсько-українські переговори про мир. Сторони навіть мають обмінятися своїм баченням завершення війни. Україна пропозиції направила. Російська делегація, найімовірніше, свої "пропозиції щодо завершення СВО" привезе вже до Туреччини.
Теоретично, сторони могли б вийти на якусь угоду. І, знову ж таки, теоретично, інші держави це б вітали. На практиці ситуація дещо інша.
Для США і КНР завершення війни вигідне. Але без поразки будь-якої зі сторін. При цьому, Трамп хотів щоб хоча б заморозка пройшла під "американським керівництвом". Не вийшло. Значить далі доля мирних угод стане похідною (або наслідком) американо-китайського саміту влітку 2025 року.
Для Європейського Союзу прийняти умови Путіна (а це означає капітуляцію України) означає повторити помилку з віддачею Судетів Гітлеру в 1938 році. Тоді теж говорили про "споконвічно наші землі", про "гноблення російсько... ой, німецькомовних". Пішли на зустріч - отримали війну. Паралелі занадто очевидні, щоб їх не помічати.
Для Росії важливо домогтися угод зі США (зокрема щодо торгівлі вуглеводнями). І провести літню наступальну кампанію. Путін розраховує, що можливий успіх російської армії і перелом на фронті посилить його позиції в переговорах.
Для України, яка розвиває трек співпраці з європейськими партнерами (активізація 2025 року) і може вийти на нову логіку військового співробітництва зі США капітулювати зараз безглуздо. Зате обвалити російську спробу наступати можна. І це посилить уже українські позиції на переговорах. Особливо, якщо наприкінці літа, коли російська армія, що наступає, "зітре" частину свого потенціалу, завдати контрудару.
Таким чином, усі нитки логіки сходяться на одному періоді - кінець вересня-листопад. Саме тоді може з'явиться прогрес у переговорах.
А поки що переговори йти будуть. Як гра "хто перший моргне". Точніше хто заявить про вихід із процесу. Жодна зі сторін робити цього не має наміру.
Хто такий Ігар Тишкевич
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику та економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин і впливу на неї; зв’язок економічних відносин і міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа і Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
З червня 2024 року – головний експерт з питань вивчення Росії Українського институту майбутнього.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред