Підпишіться 
Поки агресор шукає нові інструменти для гібридного тиску, в українському медіапросторі активно дискутують про ймовірне перенесення повітряних ударів ворога на стратегічні західні автомагістралі. Питання безпеки внутрішніх транспортних коридорів та ризики прямого втягування Мінська у війну сьогодні є критично важливими для внутрішнього ринку. Голова Комітету економістів України Андрій Новак аналізує готовність нашої інфраструктури до можливих атак на ключові автошляхи. Публікуємо ключові думки автора.
Те, що Росія анонсує нібито наміри атакувати трасу Київ-Чоп, очевидно, пов’язано з бажанням скопіювати дії України. Україна вже робить конкретні кроки, спрямовані на те, щоб відрізати російський так званий сухопутний коридор до Криму — трасу Таганрог-Маріуполь-Джанкой. Але тут є дуже велика різниця.
Сухопутний коридор у вигляді дороги Таганрог-Маріуполь-Джанкой, який побудувала Росія, — це єдина дорога з так званої материкової частини Росії до окупованого Криму. Водночас Україна має багато автомобільних і залізничних шляхів зі сходу на захід. Тому атака на одну з таких доріг, зокрема Київ-Чоп, не є настільки критичною і навіть близько не матиме такого значення, як для Росії атаки України по цьому сухопутному коридору — єдиному сухопутному шляху до окупованого Криму.
Тому ні особливого військового, ні логістичного ефекту від цього не буде. Україна просто буде змушена перенаправити ту частину транспортного потоку, яка йде трасою Київ-Чоп, на інші дороги, а таких варіантів є багато.
Автомобільний транспорт є дуже гнучким. Це не залізничний транспорт, де поїзди і вагони можуть рухатися лише прокладеними рейками. Для автотранспорту переїхати іншою дорогою не становить жодної проблеми. Крім того, щоб атакувати трасу Київ-Чоп, це фактично потрібно робити з території Білорусі. З території Росії здійснити це масово і серйозно з технічної та військової точки зору на сьогодні неможливо. Окремі удари Росія може завдавати, як вона зараз фактично обстрілює всю Україну. Але для того, щоб цілеспрямовано атакувати дорогу, її потрібно атакувати масово, безперервно. А це можливо лише з території Білорусі.
Білорусь на сьогодні повноцінно не вступила у війну проти України на боці Росії. Так, у 2022 році вона надавала свою територію для нападу з півночі на Київ, Чернігівщину, Сумщину та Житомирщину. Коли цей сухопутний напад було відбито, Білорусь інколи надавала свій повітряний простір для прольоту російських засобів ураження — безпілотників, ракет різного класу, літаків — для здійснення атак. Але для того, щоб атакувати трасу Київ-Чоп, потрібно, щоб Білорусь фактично повністю вступила у війну.
Зараз ми бачимо, що Україна вже зробила попередження білоруській владі: якщо вона повноцінно вступить у війну, Україна має чіткі координати близько 500 цілей, по яких може бути завдано ударів. У такому разі за лічені дні може бути знищена вся і без того слабка білоруська економіка. Тому з військової точки зору реалізувати план перекриття дороги Київ-Чоп практично неможливо.
Якщо ж відбудуться якісь окремі обстріли, то одразу після перших таких фактів практично всі або майже всі транспортні та логістичні компанії перенаправлять свої потоки іншими дорогами. І на цьому все. Жодних особливих проблем Україна від цього не зазнає. Можуть бути певні затримки постачання в якусь торговельну чи виробничу точку, в якесь місто, щодо однієї або кількох одиниць транспорту — вантажівок чи автомобілів. Але не більше.
Так, певне транспортне плече може збільшитися, поки логістика буде переналаштовуватися на інші маршрути. Але це буде лише бліда тінь тих незручностей, які Україна пережила на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли протягом кількох місяців був дефіцит пального і дещо зменшився асортимент продукції в торговельних мережах. Це були тимчасові незручності, але вони відбувалися в умовах повномасштабного вторгнення одразу з трьох напрямків — з півночі, сходу і півдня України. Це зовсім інші масштаби.
Україна давно адаптована до умов війни, зокрема щодо гнучкості логістичних шляхів, каналів логістичного і транспортного забезпечення. Це відпрацьовано навіть на залізничному транспорті. Ми бачимо регулярні обстріли об’єктів Укрзалізниці, вокзалів, самих поїздів, причому переважно пасажирських. Так, це призводить до тимчасових затримок окремих рейсів, але не більше. Далі все відновлюється: логістичні шляхи або тимчасово перенаправляються, або згодом повністю повертаються до попереднього режиму роботи. Крім тимчасових незручностей, це ні до чого не призводить, хоча, на жаль, інколи бувають жертви. Але глобального впливу атака на один із численних автомобільних шляхів, зокрема Київ-Чоп, не матиме.
Якщо Росія спробує наростити удари, зокрема по залізниці чи логістичній інфраструктурі, слід розуміти, що у військовому плані її ресурси вичерпуються буквально щодня. Ми бачимо, що навіть для відносно масованого обстрілу, як останній удар по Києву, Росії потрібно було кілька тижнів накопичувати різні засоби ураження — безпілотники, ракети різних типів і видів. Вони накопичували їх кілька тижнів, щоб завдати одного масованого удару по певному місту чи регіону.
Щоб здійснювати безперервні, системні обстріли лише однієї автомобільної дороги, для Росії це вже не під силу навіть з військової точки зору. Це означало б, що вона не зможе обстрілювати нічого іншого в Україні. А Росія не може собі цього дозволити, тому що її тактика війни — це тероризм, тобто удари передусім по місцях скупчення людей: житлових будинках, кварталах, лікарнях, школах, торговельних центрах, базарах і ринках. Саме такі об’єкти Росія постійно обстрілює, бо ними можна досягти найбільших втрат, шкоди та психологічного ефекту.
Обстрілювати машини на трасі з військової точки зору Росія не має достатньо ресурсів і засобів. А з психологічної точки зору це вже давно не дасть того ефекту для українців, на який вони могли би розраховувати.
Водночас Україна також не буде мовчати. Якщо з території Білорусі почнуться системні обстріли України, зокрема трас, українська відповідь не забариться. Для Білорусі це може дуже швидко закінчитися надзвичайно плачевно. Думаю, білоруська влада це чітко розуміє, адже тут неважко прорахувати і відповідь України, і наслідки цієї відповіді для самої Білорусі.
Андрій Новак, голова Комітету економістів України, спеціально для Главреду
Про персону: Андрій Новак
Андрій Новак – український економіст, науковець, громадський діяч, автор книги "Як підняти українську економіку", кандидат економічних наук. У 2010 році став головою Комітету економістів України, у 2011-му – був обраний проректором Європейського університету. 6 лютого 2019 року офіційно став кандидатом на виборах президента України, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
